21
квіт
У судовій практиці набуло поширення питання встановлення батьківства при народженні дитини під час проживання чоловіка та дружини однією сім’єю без реєстрації шлюбу - «в цивільному шлюбі». Проблема полягає в тому, що з метою отримання допомоги на дитину, заяву до органу державної реєстрації актів цивільного стану подає один з батьків дитини. В більшості випадків заяву подає матір дитини, яка у графах: "Прізвище", "По батькові", "Відомості про батька", вказує себе. Тобто в юридичному аспекті батька у дитини немає. В свою чергу батько дитини не завжди усвідомлює тих правових наслідків, які випливають з цього. Можемо привести приклад з нашої практики. До нашої компанії за правовою допомогою звернулась особа-1 з питанням, яким чином визнати його батьківство на дитину, яка народилась під час їхнього спільного проживання однією сім’єю «в цивільному шлюбі». Особа–1 повідомив, що з жінкою в цивільному шлюбі проживав близько шести років. За цей час у них народилась дитина. Після народження дитини жінка запропонувала чоловіку у заяві (яку необхідно було подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану), у графі «батько дитини», вказати власне прізвище. Мотивуючи тим, що в такому випадку отримає статус «одинокої матері» і ,відповідно, буде отримувати більший розмір допомоги для дитини. Чоловік погодився. В цей час вони знаходились в хороших сімейних відносинах, любили, поважали, підтримували і допомагали один одному. Розмір соціальної допомоги був порівняно незначний, для прикладу, за неї в той час можна було придбати дві упаковки підгузників. Згодом батько усвідомив, що в офіційному розумінні він не значиться батьком дитини і відповідно на нього не поширюються права батька дитини. Після чого запропонував жінці офіційно оформити своє батьківство, шляхом подання спільної заяви про визнання його батьком дитини (дане право гарантоване статтею 125 Сімейного кодексу України – надалі СК.), жінка довгий час ухилялась, а потім взагалі категорично відмовилась. За цей час їхні відносини погіршились. Слід відзначити, що Особа-1 не тільки взяв на себе усі матеріальні витрати, пов'язані як з підготовкою до пологів, так із самими пологами, а також надавав і надає матеріальну і фінансову допомогу жінці на утримання дитини. Вирішення складеної ситуації містить ст. 128 СК. Зазначена стаття надає право батьку дитини звернутись до суду з позовом про встановлення батьківства. Особі-1 довелось звернутись з позовом до суду, в якому просити, визнати його батьком дитини, зобов'язати відділ державної реєстрації актів цивільного стану виключити з актового запису про народження дитини відомості про батька, внести до зазначеного актового запису зміни у графах: "Прізвище", "По батькові", "Відомості про батька", анулювати свідоцтво про народження та видати нове свідоцтво про народження дитини. Слід наголосити, що дана категорія справ призводить до чималого психологічного навантаження на батьків, та матеріальних витрат пов’язаних з її розглядом . З вище викладеного можемо дійти висновку, що до вчинків, які ми робимо проживаючи сім’єю, потрібно відноситись відповідально. У разі, якщо виникла ситуація, яка нам не зрозуміла, доречним буде звернутись за допомогою до фахівців. Інакше наслідки, які виходять з наших вчинків можуть завдати болю, як нам самим так і нашим рідним та близьким.  ...
21
квіт
Кожен з нас протягом свого життя набуває та отримує матеріальні чи нематеріальні блага, права і обов’язки. Зокрема - нерухоме майно (квартира, будинок та ін.), рухоме майно (автомобіль), коштовності, грошові кошти та ін. Але кожному з нас відомо, що життя рано чи пізно припиниться. Передбачити, в загальному розумінні, коли наступить день смерті, ми не в змозі. В юридичному аспекті вище перераховані права, обов’язки померлої особи не перестають існувати, а натомість переходять до спадкоємців. Спадкоємцями можуть бути фізичні, юридичні особи, а також особи які були зачаті за життя спадкодавця і народились живими після відкриття спадщини. Тож виникає питання, яким чином краще передати свої права і обов'язки спадкоємцям? В даному випадку найбільш оптимальним варіантом для особи буде складання заповіту. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 Цивільного кодексу України – надалі ЦК). Тобто особа має право будь-кому із спадкоємців передати будь-яке майно, а також ті права та обов'язки, які йому належать або зможуть належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Право посвідчувати заповіти мають нотаріус (як державний так і приватний), посадова особа органу місцевого самоврядування (в тому населеному пункті, де відсутній нотаріус), службова особа (наприклад: заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів) та посадова особа (наприклад: заповіт особи, яка тримається у слідчому ізоляторі, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора). Посвідчення заповітів службовими та посадовими особами прирівнюються до нотаріальних. Заповіт складається заповідачем особисто. Складення заповіту через представника не допускається. У більшості випадків заповіт складається, шляхом звернення особи до нотаріуса. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно. Слід звернути увагу читача, що права і обов’язки особи, що передаються спадкоємцям, повинні бути викладені та перераховані в заповіті чітко, щоб у майбутньому не виникло спірних питань. Стаття 1254 ЦК надає право заповідачеві в будь-який час скасувати заповіт, або внести до нього зміни. Кожен новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Скасування заповіту або внесення до нього змін проводяться заповідачем особисто. Слід підкреслити, що не всі права та обов'язки переходять у порядку спадкування. Серед них: особисті немайнові права, право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами, право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом, права та обов'язки особи як кредитора або боржника.  ...
21
квіт
У яких випадках батьки мають право на утримання (аліменти) від своїх дітей? В умовах скрутного економічного становища України люди зацікавлені у соціальній допомозі, тому що не отримують гідного рівня забезпечення. Ця проблема, в основному, стосується осіб похилого віку - пенсіонерів, та осіб які мають I, II, III групи інвалідності. Так як більшість людей мають сім’ю законодавцем було встановлено обов’язок утримувати таких осіб, зокрема, їх повнолітніми дітьми. Такий обов’язок закріплений, перш за все, у Конституції України. У ст.51 передбачено зобов’язання повнолітньої дитини піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Цей же обов’язок міститься у нормах Сімейного Кодексу з уточненням обставин того, що дитина має утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Під непрацездатністю мається на увазі досягнення батьками пенсійного віку або наявності інвалідності I, II, III груп. Слід додати, що батьки мають право на утримання лише від дітей які досягли вісімнадцятирічного віку. Кодексом передбачено умови за яких дитина звільняється від виплати аліментів на батьків, а саме: якщо батько, мати були позбавлені батьківських прав і права не були поновлені, а також, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх обов’язків. Однак в останньому випадку може бути присуджено аліменти на строк не більше 3 років. Розміри виплат аліментів мають бути встановлені у судовому порядку та бути визначеними у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін та беручи до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, дружини, чоловіка та своїх батьків. Окремо, не зважаючи на виплати аліментів, з дітей можуть стягуватися додаткові витрати на батьків, викликані тяжкою хворобою, інвалідністю, або немічністю. Умовою надання додаткових виплат є достатній заробіток дитини. При цьому суд стягує одноразову допомогу або допомогу обмежену строком виплат для покриття витрат, пов’язаних з лікуванням та доглядом.  ...
21
квіт
Хто має право отримувати аліменти на утримання дитини? Питання отримання аліментів на дитину є чи не найбільш актуальним питанням у сфері сімейного права. Лише за період з 1 січня 2015 року було зареєстровано більш ніж 3700 тисяч судових позовів щодо стягнення аліментів, стягнення пені за несплачену суму аліментів, зменшення суми аліментів на дитину. Обов’язок батьків утримувати свою дитину прямо передбачений Сімейним Кодексом України. Окремо в Кодексі є статті, що забезпечують права матері та її ще не народженої дитини і встановлюють можливість виплати аліментів вагітній дружині або тому з батьків з ким проживає дитина. Так відповідно до ст. 83 СК дружина має право на утримання (аліменти) від чоловіка під час вагітності, та під час проживання дитини з нею до досягнення дитиною 3 років. У разі наявності у дитини вад фізичного або психічного розвитку строк збільшується до 6 років. Дружина має право на отримання присуджених їй аліментів і в разі розірвання шлюбу. На відміну від призначення утримання (аліментів) одному з подружжя при призначенні аліментів під час вагітності суд не бере до уваги наявність у дружини роботи або її матеріальне становище. Єдиною важливою умовою є можливість надання такої допомоги чоловіком. Важливим є те, що відсутність доходів у працездатного чоловіка, який просто відмовляється працювати без обґрунтованих причин не є підставою вважати, що він не має можливості надавати матеріальну допомогу. Такі ж права закріплені за чоловіком з яким проживає дитина. Можна сказати, що безстроковим відповідно до ст. 88 СК є утримання (аліменти) того з подружжя хто проживає з дитиною-інвалідом, тобто особа отримує аліменти впродовж всього часу проживання з дитиною та опікується нею. Чітко встановлюються і підстави позбавлення та припинення права на отримання аліментів для вище зазначених осіб. Якщо говорити про призначення утримання безпосередньо на дитину, то аліменти виплачуються з боку того з батьків, хто проживає окремо і можуть виражатися в натуральній або грошовій формі (аліментах). Розмір аліментів може бути визначений самими батьками шляхом укладення договору або через звернення до суду. Важливим є той факт, що розмір, з часом, може бути змінений за рішенням суду. При цьому мінімальним, призначеним судом, є розмір, що дорівнює 30 відсоткам від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а максимальним є розмір, що дорівнює 50% від доходу того з батьків, хто проживає окремо. Щодо договору, то найчастіше він укладається батьками одночасно з подачею до суду заяви про розлучення. При цьому право власності на аліменти, одержані на дитину є власністю того з батьків, на ім’я кого вони виплачуються, а діти які досягли 14 річного віку мають право приймати участь у розпорядженні аліментами, а також у випадках передбачених Цивільним правом на самостійне розпорядження цими коштами. Час з якого присуджуються аліменти є час пред’явлення позову, за винятком випадків доведення та вжиття заходів щодо одержання аліментів, що дає право стягнення аліментів за попередній період, тому важливо не зволікати з подачею заяви до суду і звернутися за правовою допомогою якомога раніше. Як правило, підставою для припинення виплат аліментів є досягнення дитиною повноліття. Інколи ж дитина, досягнувши повноліття, так само потребує утримання від батьків, а саме у випадку продовження навчання після досягнення повноліття. В таких випадках дитині можуть виплачуватися аліменти, за умови наявності такої можливості у батьків, до досягнення нею 23 віку. В такому випадку право на звернення до суду мають дочка, син або той з батьків з ким вони проживають. Однак, бувають і випадки коли батьки навпаки звільняються від обов’язку будь-якого утримання дитини. Зокрема, за рішенням суду батьки можуть бути звільнені від утримування дитини якщо дохід дитини значно перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Окремо як підставою звільнення від сплати аліментів можна назвати видалення запису про особу як батька дитини та укладення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухому власність. Тож, Ви бачите, що питання аліментів є досить складним і потребує попереднього обговорення з юристами, працівники нашої юридичної фірми з радістю нададуть Вам якісну консультацію.  ...
21
квіт
Право одного з подружжя на отримання аліментів. Поняття аліментів знайоме усім людям. Зазвичай під поняттям аліменти в сучасній реальності розуміють матеріальні виплати на дитину одним з батьків. Та не всім відомо, що аліменти відповідно до Сімейного Кодексу України є грошовою сумою яка може призначатися до виплат не лише на дітей, але і одному з подружжя або виплат дітьми батькам. Загалом дане визначення бере свій початок від латинського слова alimentum, що означає їжа, харчі. Тобто від самого початку аліменти були аналогом утримання передбаченого Сімейним Кодексом України. Зараз же під поняттям аліментів ми розуміємо призначення особі саме грошових виплат у твердій сумі або у частці від заробітку. У межах цієї статті ми б хотіли звернути увагу на один із аспектів виплат аліментів, а саме на аліменти одного з подружжя іншому як утримання під час шлюбу та після його розірвання. Відповідно до Сімейного Кодексу України дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Кодексом чітко окреслено коло підстав для отримання аліментів, а саме: право на утримання (аліменти) має один із подружжя у випадку непрацездатності або інвалідності I, II, III групи та у випадку, коли доходи одного з подружжя не забезпечують прожиткового мінімуму, також, якщо один із подружжя став непрацездатним у зв’язку з протиправною поведінкою іншого із подружжя. При цьому слід зазначити, що під прожитковим мінімумом розуміється мінімальний рівень забезпеченості визначений державою, а не суб’єктивно визначений кожною особою для себе. (Тобто, у випадках, коли дружина отримує від чоловіка 1000$ на місяць для власних витрат, але їй цього не вистачає, вона не матиме права на отримання аліментів). В той же час Кодекс визначає підстави при яких особа не може претендувати на аліменти, зокрема, якщо у суді буде доведено, факт негідної поведінки у шлюбі або факт втрати працездатності під час вчинення умисного злочину. Також суд може відмовити у призначенні аліментів в разі короткої тривалості шлюбу. Подружжя може вирішити питання про виплату аліментів самостійно - уклавши між собою окрему угоду в якій визначать суму виплат, умови на яких вони будуть здійснюватися та строки виплат. При цьому договір має бути обов’язково нотаріально посвідчений. Найчастіше питання утримання (аліментів) вирішується подружжям не в окремому договорі, а шляхом включення цього пункту до шлюбного договору при укладенні шлюбу, що дає можливість менш забезпеченому із подружжя бути впевненим у своєму майбутньому. У разі порушення визначених у договорі обов’язків особа може звернутися до нотаріуса за здійсненням виконавчого напису нотаріуса для стягнення коштів. Якщо подружжя не можете дійти згоди щодо виплати аліментів самостійно той хто потребує матеріальної допомоги може звернутися до суду із заявою про призначення аліменти. В такому разі аліменти будуть призначатися судом і будуть сплачуватися щомісяця або за взаємною згодою виплачені наперед. На розсуд суд може визначити аліменти у вигляді частки від доходу другого із подружжя або у твердій грошовій сумі. Однак особа наділена правом на отримання аліментів не лише під час шлюбу, а і після його розірвання, за умови отримання непрацездатності в період перебування у шлюбі і не тільки. Окремо передбачено ситуації коли один із подружжя може отримувати аліменти протягом одного року після розірвання шлюбу, у разі потреби у матеріальній допомозі, але за умови можливості надання такої допомоги іншим із подружжя. Також у разі, якщо особи розлучилися не більше ніж за 5 років до розлучення і перебували у шлюбі більше 10 років, той з них, хто є менш захищений матеріально може розраховувати на аліменти. Ще одним випадком є можливість особи по спливу трьох років після розірвання шлюбу претендувати на аліменти, якщо вона не мала можливості отримати освіту або працювати через істотні обставини пов'язані з проживанням у сім’ї. Слід звернути увагу на той факт, що в разі виникнення або продовження права на утримання після розірвання шлюбу особи можуть укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на нерухоме майно або одноразову грошову допомогу. Але законодавець передбачив і захист особи яка виплачує аліменти, зокрема надаючи можливість повернення сум виплат за останні 3 роки в разі якщо особа знала про наявність підстав для визнання шлюбу недійсним або не сказала про наявність підстав для припинення виплат передбачених ст.80 Сімейного Кодексу. Тож питання забезпечення та захисту прав одного з подружжя на отримання аліментів є дуже складним і потребує попереднього узгодження ваших дій з кваліфікованим юристом.  ...
21
квіт
Розподіл спадщини між родичами - справа непроста. Щоб уникнути непорозумінь і сутичок між близькими, слід визначитися, хто і на яку частку у спадщині заслуговує і скласти заповіт. У такому разі передачі майна за законом відбуватися не буде, окрім випадків встановлених законом. Менш з тим родичі мають право оскаржити такий заповіт. Тут постає ряд питань, які виникають у пересічного громадянина. Хто ж має право оскаржити заповіт? Як визнати його недійсним? Що таке нікчемність заповіту та які його наслідки? Яка процедура оскарження? Оскаржити заповіт має право родич у судовому порядку, через визнання такого документа недійсним, або ж визнання заповіту нікчемним (незаконним).У чому ж відмінність цих двох понять: нікчемності та недійсності. У першому випадку увага звертається на форму заповіту, наявності всіх необхідних суттєвих умов, порядку посвідчення нотаріусом або іншими посадовими чи службовими особами і т.д. Недотримання вищезазначених елементів призводить до порушення процедури оформлення, а отже і нікчемності. У такому випадку немає необхідності звернення особи до суду, оскільки обов’язки щодо перевірки законності чи нікчемності заповіту покладені на нотаріуса. У другому випадку йдеться про недійсність заповіту. Відповідно до закону родичі мають право оскарження спадщини за заповітом у тому разі, якщо нададуть низку доказів того, що спадкодавець являвся дієздатною особою, але перебував у стані психічного розладу саме на момент написання останньої волі (заповіту), що заважало йому розуміти значимість його дій, і тому він не міг керувати ними. Це досить клопітка процедура, яка веде за собою проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, що відповідно до закону проводиться за свідченнями свідків, медичними документами або іншими матеріалами. Як оскаржити заповіт у судовому порядку? Куди звертатись і з чим? Відповіді на ці питання нескладні, необхідно звернутись до районного суду з позовом про визнання спадщини за заповітом недійсною та тільки після смерті самого спадкодавця, оскільки необхідна умова вступу у спадщину.  ...
21
квіт
Влаштовуючись на роботу люди, не знаючи своїх прав, не вимагають укладення трудового договору від роботодавця, а потім страждають від недостатності стажу для нарахування пенсій. Хоча трудовий договір захищає людину в набагато більшому спектрі питань - від страхування у разі настання нещасних випадків на роботі до питань цивільної відповідальності осіб. Що ж таке трудовий договір і яким він буває. Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, яка визначена цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може укладатися в письмовій або в усній формі. Законодавство України розглядає можливість укладення трудового договору також із тимчасовими працівниками та сезонними працівниками. Так тимчасовий трудовий договір укладається з особами, яких прийняли на строк до 2 місяців, або з тими хто є працівниками на заміщення на строк до 4 місяців. Щодо договору із сезонними робітниками, то дія договору не може перевищувати 6 місяців. Відповідно до Кодексу законів про працю окремим видом трудового договору є Контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України, тобто контракт може бути підписаний лише з окремими категоріями працівників, а саме з: керівниками компаній, помічниками адвокатів, стажистами нотаріусів, фахівцями, що працюють на товарній біржі, керівниками державних підприємств, установ, організацій, науковцями, керівниками освітніх установ, педагогами, об'єднаннями, підприємствами і філіями у сфері зв'язку, сільськогосподарськими працівниками, фахівцями в галузі карантину рослин, іноземними фізичними особами, що працюють у сфері охорони здоров'я, іноземними фізичними особами, що працюють у сфері культури, судновим екіпажем, працівниками МНС, співробітниками правоохоронних органів, військовослужбовцями. Слід заначити, що контракт є строковим договором, як правило обмежується періодом від 1до 5 років. При цьому, якщо контракт міститиме умови, що протирічать законодавству, він може бути визнаним недійсним. Щодо основних відмінностей між звичайним трудовим договором і контрактом, то вони такі: 1. Трудовий договір може бути укладений у письмовій або в усній формі, а контракт лише у письмовій формі. 2. Трудовий договір є безстроковим, а контракт чітко визначає строки дії та умови розірвання такого виду трудового договору. 3. За трудовим договором відпустка надається відповідно до календарного плану, а за контрактом - на розсуд керівника. 4. Контракт, на відміну від, звичайного трудового договору містить чіткий перелік обов’язків працівника. 5. Контракт, як правило, чітко встановлює об’єм роботи, за виконання якої особа отримає додаткову винагороду. Цивільним законодавством також передбачено можливість укладення трудової угоди. Відмінністю її від трудового договору та трудового контракту є предмет та суб’єкт. Тобто така угода може стосуватися окремої точно визначеної роботи, яка не входить до основних обов’язків працівника або укладаюється з позаштатним працівником для залучення його до виконання певної роботи. Так само як і контракт угода може укладатися лише в письмовій формі, а по закінченню виконання роботи між сторонами укладається Акт прийому-передачі. Більш детальну інформацію Ви можете отримати звернувшись до наших юристів.  ...
20
квіт
Під батьківськими правами можна розуміти сукупність прав і обов'язків, які мають батьки по відношенню до своїх дітей. За статистикою 2014 року судами першої інстанції було задоволено 8429 позовів про позбавлення батьківських прав. Позбавлення батьківських прав є засобом не лише захисту дитини, але й заходом впливу на батьків. Сімейний Кодекс України встановлює вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав, зокрема це стосується ситуацій коли батьки: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я і протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Але в той же час є обмеження щодо використання заходів до неповнолітніх батьків, так, вони не можуть бути позбавлені батьківських прав навіть якщо: ухиляються від виконання своїх обов'язків, є хронічними алкоголіками або наркоманами, експлуатують дитину. Щодо кола осіб, які можуть звернутися до суду по цій категорії справ, то воно дуже широке, від прямо передбачених у статті 165 Сімейного Кодексу представників держави - прокурора, органу опіки та піклування, закладів в яких перебуває дитина і до родичів, а саме одного з батьків, піклувальників, особи з якою проживає дитина. Окремо у ст. 258 та 262 Сімейного Кодексу передбачено право бабусь, дідусів, сестер, братів, мачухи, вітчима на захист дітей. Особливим суб’єктом звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав є сама дитина, але після досягнення нею 14 років. При цьому особливістю розгляду такої категорії справ є перш за все те, що по-перше, в будь-якому випадку орган опіки та піклування повинен приймати участь у розгляді справи та по-друге, те, що такий захід як позбавлення батьківських прав може застосовуватися до тих батьків, які мають дітей віком до 18 років. Щодо батьків, які позбавлені батьківських прав застосовуються правові наслідки, а саме: 1) втрачають особисті немайнові права щодо дитини; 2) перестають бути законним представником дитини; 3) втрачають права на будь-які пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; 4) не можуть бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не можуть одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вони могли б мати у разі своєї непрацездатності; 6) втрачають інші права, засновані на спорідненості з дитиною.  ...

Залиште свої контактні дані і ми з Вами зв’яжемося