Під батьківськими правами можна розуміти сукупність прав і обов'язків, які мають батьки по відношенню до своїх дітей. За статистикою 2014 року судами першої інстанції було задоволено 8429 позовів про позбавлення батьківських прав. Позбавлення батьківських прав є засобом не лише захисту дитини, але й заходом впливу на батьків. Сімейний Кодекс України встановлює вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав, зокрема це стосується ситуацій коли батьки: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я і протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Але в той же час є обмеження щодо використання заходів до неповнолітніх батьків, так, вони не можуть бути позбавлені батьківських прав навіть якщо: ухиляються від виконання своїх обов'язків, є хронічними алкоголіками або наркоманами, експлуатують дитину. Щодо кола осіб, які можуть звернутися до суду по цій категорії справ, то воно дуже широке, від прямо передбачених у статті 165 Сімейного Кодексу представників держави - прокурора, органу опіки та піклування, закладів в яких перебуває дитина і до родичів, а саме одного з батьків, піклувальників, особи з якою проживає дитина. Окремо у ст. 258 та 262 Сімейного Кодексу передбачено право бабусь, дідусів, сестер, братів, мачухи, вітчима на захист дітей. Особливим суб’єктом звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав є сама дитина, але після досягнення нею 14 років. При цьому особливістю розгляду такої категорії справ є перш за все те, що по-перше, в будь-якому випадку орган опіки та піклування повинен приймати участь у розгляді справи та по-друге, те, що такий захід як позбавлення батьківських прав може застосовуватися до тих батьків, які мають дітей віком до 18 років. Щодо батьків, які позбавлені батьківських прав застосовуються правові наслідки, а саме: 1) втрачають особисті немайнові права щодо дитини; 2) перестають бути законним представником дитини; 3) втрачають права на будь-які пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; 4) не можуть бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не можуть одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вони могли б мати у разі своєї непрацездатності; 6) втрачають інші права, засновані на спорідненості з дитиною.  ...

Право одного з подружжя на отримання аліментів. Поняття аліментів знайоме усім людям. Зазвичай під поняттям аліменти в сучасній реальності розуміють матеріальні виплати на дитину одним з батьків. Та не всім відомо, що аліменти відповідно до Сімейного Кодексу України є грошовою сумою яка може призначатися до виплат не лише на дітей, але і одному з подружжя або виплат дітьми батькам. Загалом дане визначення бере свій початок від латинського слова alimentum, що означає їжа, харчі. Тобто від самого початку аліменти були аналогом утримання передбаченого Сімейним Кодексом України. Зараз же під поняттям аліментів ми розуміємо призначення особі саме грошових виплат у твердій сумі або у частці від заробітку. У межах цієї статті ми б хотіли звернути увагу на один із аспектів виплат аліментів, а саме на аліменти одного з подружжя іншому як утримання під час шлюбу та після його розірвання. Відповідно до Сімейного Кодексу України дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Кодексом чітко окреслено коло підстав для отримання аліментів, а саме: право на утримання (аліменти) має один із подружжя у випадку непрацездатності або інвалідності I, II, III групи та у випадку, коли доходи одного з подружжя не забезпечують прожиткового мінімуму, також, якщо один із подружжя став непрацездатним у зв’язку з протиправною поведінкою іншого із подружжя. При цьому слід зазначити, що під прожитковим мінімумом розуміється мінімальний рівень забезпеченості визначений державою, а не суб’єктивно визначений кожною особою для себе. (Тобто, у випадках, коли дружина отримує від чоловіка 1000$ на місяць для власних витрат, але їй цього не вистачає, вона не матиме права на отримання аліментів). В той же час Кодекс визначає підстави при яких особа не може претендувати на аліменти, зокрема, якщо у суді буде доведено, факт негідної поведінки у шлюбі або факт втрати працездатності під час вчинення умисного злочину. Також суд може відмовити у призначенні аліментів в разі короткої тривалості шлюбу. Подружжя може вирішити питання про виплату аліментів самостійно - уклавши між собою окрему угоду в якій визначать суму виплат, умови на яких вони будуть здійснюватися та строки виплат. При цьому договір має бути обов’язково нотаріально посвідчений. Найчастіше питання утримання (аліментів) вирішується подружжям не в окремому договорі, а шляхом включення цього пункту до шлюбного договору при укладенні шлюбу, що дає можливість менш забезпеченому із подружжя бути впевненим у своєму майбутньому. У разі порушення визначених у договорі обов’язків особа може звернутися до нотаріуса за здійсненням виконавчого напису нотаріуса для стягнення коштів. Якщо подружжя не можете дійти згоди щодо виплати аліментів самостійно той хто потребує матеріальної допомоги може звернутися до суду із заявою про призначення аліменти. В такому разі аліменти будуть призначатися судом і будуть сплачуватися щомісяця або за взаємною згодою виплачені наперед. На розсуд суд може визначити аліменти у вигляді частки від доходу другого із подружжя або у твердій грошовій сумі. Однак особа наділена правом на отримання аліментів не лише під час шлюбу, а і після його розірвання, за умови отримання непрацездатності в період перебування у шлюбі і не тільки. Окремо передбачено ситуації коли один із подружжя може отримувати аліменти протягом одного року після розірвання шлюбу, у разі потреби у матеріальній допомозі, але за умови можливості надання такої допомоги іншим із подружжя. Також у разі, якщо особи розлучилися не більше ніж за 5 років до розлучення і перебували у шлюбі більше 10 років, той з них, хто є менш захищений матеріально може розраховувати на аліменти. Ще одним випадком є можливість особи по спливу трьох років після розірвання шлюбу претендувати на аліменти, якщо вона не мала можливості отримати освіту або працювати через істотні обставини пов'язані з проживанням у сім’ї. Слід звернути увагу на той факт, що в разі виникнення або продовження права на утримання після розірвання шлюбу особи можуть укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на нерухоме майно або одноразову грошову допомогу. Але законодавець передбачив і захист особи яка виплачує аліменти, зокрема надаючи можливість повернення сум виплат за останні 3 роки в разі якщо особа знала про наявність підстав для визнання шлюбу недійсним або не сказала про наявність підстав для припинення виплат передбачених ст.80 Сімейного Кодексу. Тож питання забезпечення та захисту прав одного з подружжя на отримання аліментів є дуже складним і потребує попереднього узгодження ваших дій з кваліфікованим юристом.  ...

Хто має право отримувати аліменти на утримання дитини? Питання отримання аліментів на дитину є чи не найбільш актуальним питанням у сфері сімейного права. Лише за період з 1 січня 2015 року було зареєстровано більш ніж 3700 тисяч судових позовів щодо стягнення аліментів, стягнення пені за несплачену суму аліментів, зменшення суми аліментів на дитину. Обов’язок батьків утримувати свою дитину прямо передбачений Сімейним Кодексом України. Окремо в Кодексі є статті, що забезпечують права матері та її ще не народженої дитини і встановлюють можливість виплати аліментів вагітній дружині або тому з батьків з ким проживає дитина. Так відповідно до ст. 83 СК дружина має право на утримання (аліменти) від чоловіка під час вагітності, та під час проживання дитини з нею до досягнення дитиною 3 років. У разі наявності у дитини вад фізичного або психічного розвитку строк збільшується до 6 років. Дружина має право на отримання присуджених їй аліментів і в разі розірвання шлюбу. На відміну від призначення утримання (аліментів) одному з подружжя при призначенні аліментів під час вагітності суд не бере до уваги наявність у дружини роботи або її матеріальне становище. Єдиною важливою умовою є можливість надання такої допомоги чоловіком. Важливим є те, що відсутність доходів у працездатного чоловіка, який просто відмовляється працювати без обґрунтованих причин не є підставою вважати, що він не має можливості надавати матеріальну допомогу. Такі ж права закріплені за чоловіком з яким проживає дитина. Можна сказати, що безстроковим відповідно до ст. 88 СК є утримання (аліменти) того з подружжя хто проживає з дитиною-інвалідом, тобто особа отримує аліменти впродовж всього часу проживання з дитиною та опікується нею. Чітко встановлюються і підстави позбавлення та припинення права на отримання аліментів для вище зазначених осіб. Якщо говорити про призначення утримання безпосередньо на дитину, то аліменти виплачуються з боку того з батьків, хто проживає окремо і можуть виражатися в натуральній або грошовій формі (аліментах). Розмір аліментів може бути визначений самими батьками шляхом укладення договору або через звернення до суду. Важливим є той факт, що розмір, з часом, може бути змінений за рішенням суду. При цьому мінімальним, призначеним судом, є розмір, що дорівнює 30 відсоткам від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а максимальним є розмір, що дорівнює 50% від доходу того з батьків, хто проживає окремо. Щодо договору, то найчастіше він укладається батьками одночасно з подачею до суду заяви про розлучення. При цьому право власності на аліменти, одержані на дитину є власністю того з батьків, на ім’я кого вони виплачуються, а діти які досягли 14 річного віку мають право приймати участь у розпорядженні аліментами, а також у випадках передбачених Цивільним правом на самостійне розпорядження цими коштами. Час з якого присуджуються аліменти є час пред’явлення позову, за винятком випадків доведення та вжиття заходів щодо одержання аліментів, що дає право стягнення аліментів за попередній період, тому важливо не зволікати з подачею заяви до суду і звернутися за правовою допомогою якомога раніше. Як правило, підставою для припинення виплат аліментів є досягнення дитиною повноліття. Інколи ж дитина, досягнувши повноліття, так само потребує утримання від батьків, а саме у випадку продовження навчання після досягнення повноліття. В таких випадках дитині можуть виплачуватися аліменти, за умови наявності такої можливості у батьків, до досягнення нею 23 віку. В такому випадку право на звернення до суду мають дочка, син або той з батьків з ким вони проживають. Однак, бувають і випадки коли батьки навпаки звільняються від обов’язку будь-якого утримання дитини. Зокрема, за рішенням суду батьки можуть бути звільнені від утримування дитини якщо дохід дитини значно перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Окремо як підставою звільнення від сплати аліментів можна назвати видалення запису про особу як батька дитини та укладення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухому власність. Тож, Ви бачите, що питання аліментів є досить складним і потребує попереднього обговорення з юристами, працівники нашої юридичної фірми з радістю нададуть Вам якісну консультацію.  ...

У яких випадках батьки мають право на утримання (аліменти) від своїх дітей? В умовах скрутного економічного становища України люди зацікавлені у соціальній допомозі, тому що не отримують гідного рівня забезпечення. Ця проблема, в основному, стосується осіб похилого віку - пенсіонерів, та осіб які мають I, II, III групи інвалідності. Так як більшість людей мають сім’ю законодавцем було встановлено обов’язок утримувати таких осіб, зокрема, їх повнолітніми дітьми. Такий обов’язок закріплений, перш за все, у Конституції України. У ст.51 передбачено зобов’язання повнолітньої дитини піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Цей же обов’язок міститься у нормах Сімейного Кодексу з уточненням обставин того, що дитина має утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Під непрацездатністю мається на увазі досягнення батьками пенсійного віку або наявності інвалідності I, II, III груп. Слід додати, що батьки мають право на утримання лише від дітей які досягли вісімнадцятирічного віку. Кодексом передбачено умови за яких дитина звільняється від виплати аліментів на батьків, а саме: якщо батько, мати були позбавлені батьківських прав і права не були поновлені, а також, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх обов’язків. Однак в останньому випадку може бути присуджено аліменти на строк не більше 3 років. Розміри виплат аліментів мають бути встановлені у судовому порядку та бути визначеними у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін та беручи до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, дружини, чоловіка та своїх батьків. Окремо, не зважаючи на виплати аліментів, з дітей можуть стягуватися додаткові витрати на батьків, викликані тяжкою хворобою, інвалідністю, або немічністю. Умовою надання додаткових виплат є достатній заробіток дитини. При цьому суд стягує одноразову допомогу або допомогу обмежену строком виплат для покриття витрат, пов’язаних з лікуванням та доглядом.  ...

У судовій практиці набуло поширення питання встановлення батьківства при народженні дитини під час проживання чоловіка та дружини однією сім’єю без реєстрації шлюбу - «в цивільному шлюбі». Проблема полягає в тому, що з метою отримання допомоги на дитину, заяву до органу державної реєстрації актів цивільного стану подає один з батьків дитини. В більшості випадків заяву подає матір дитини, яка у графах: "Прізвище", "По батькові", "Відомості про батька", вказує себе. Тобто в юридичному аспекті батька у дитини немає. В свою чергу батько дитини не завжди усвідомлює тих правових наслідків, які випливають з цього. Можемо привести приклад з нашої практики. До нашої компанії за правовою допомогою звернулась особа-1 з питанням, яким чином визнати його батьківство на дитину, яка народилась під час їхнього спільного проживання однією сім’єю «в цивільному шлюбі». Особа–1 повідомив, що з жінкою в цивільному шлюбі проживав близько шести років. За цей час у них народилась дитина. Після народження дитини жінка запропонувала чоловіку у заяві (яку необхідно було подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану), у графі «батько дитини», вказати власне прізвище. Мотивуючи тим, що в такому випадку отримає статус «одинокої матері» і ,відповідно, буде отримувати більший розмір допомоги для дитини. Чоловік погодився. В цей час вони знаходились в хороших сімейних відносинах, любили, поважали, підтримували і допомагали один одному. Розмір соціальної допомоги був порівняно незначний, для прикладу, за неї в той час можна було придбати дві упаковки підгузників. Згодом батько усвідомив, що в офіційному розумінні він не значиться батьком дитини і відповідно на нього не поширюються права батька дитини. Після чого запропонував жінці офіційно оформити своє батьківство, шляхом подання спільної заяви про визнання його батьком дитини (дане право гарантоване статтею 125 Сімейного кодексу України – надалі СК.), жінка довгий час ухилялась, а потім взагалі категорично відмовилась. За цей час їхні відносини погіршились. Слід відзначити, що Особа-1 не тільки взяв на себе усі матеріальні витрати, пов'язані як з підготовкою до пологів, так із самими пологами, а також надавав і надає матеріальну і фінансову допомогу жінці на утримання дитини. Вирішення складеної ситуації містить ст. 128 СК. Зазначена стаття надає право батьку дитини звернутись до суду з позовом про встановлення батьківства. Особі-1 довелось звернутись з позовом до суду, в якому просити, визнати його батьком дитини, зобов'язати відділ державної реєстрації актів цивільного стану виключити з актового запису про народження дитини відомості про батька, внести до зазначеного актового запису зміни у графах: "Прізвище", "По батькові", "Відомості про батька", анулювати свідоцтво про народження та видати нове свідоцтво про народження дитини. Слід наголосити, що дана категорія справ призводить до чималого психологічного навантаження на батьків, та матеріальних витрат пов’язаних з її розглядом . З вище викладеного можемо дійти висновку, що до вчинків, які ми робимо проживаючи сім’єю, потрібно відноситись відповідально. У разі, якщо виникла ситуація, яка нам не зрозуміла, доречним буде звернутись за допомогою до фахівців. Інакше наслідки, які виходять з наших вчинків можуть завдати болю, як нам самим так і нашим рідним та близьким.  ...

До або під час укладення шлюбу наречені, подружжя відносяться один до одного з великою взаємною любов’ю, повагою, підтримкою та розумінням. І в цей час наречені, подружжя можуть урегулювати свої майнові права і обов’язки, які виникли або можуть виникнути в майбутньому на засадах справедливості і розумності. Таке право подружжя може реалізувати, шляхом укладення між собою шлюбного договору (стаття 92 Сімейного кодексу України – надалі СК). Проте, більшість наречених схиляються до того, що не варто розпочинати сімейне життя з урегулювання майнових прав і обов’язків, які виникли або можуть виникнути в майбутньому. Поняття «шлюбний договір», у більшості випадків, у подружжя викликає недовіру один до одного. Разом з тим, як показує нам життя, не кожне подружжя святкує шкіряне, дерев’яне, олов’яне чи срібне весілля. Значна кількість шлюбів розривається з найрізноманітніших причин. То ж виникає питання, чому наречені відносяться з такою недовірою до шлюбного договору? Адже шлюбний договір не має на меті поставити в невигідне становище одного з подружжя. Навпаки, шлюбний договір ставить на меті урегулювати майнові відносини між подружжям, визначити їхні майнові права та обов'язки в тому числі, як батьків. Подружжя у шлюбному договорі може визначити майно, яке подружжя або один з подружжя передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також право на майно, яке подароване подружжю на весілля. Подружжя вправі домовитись про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, принципу рівності часток, тобто вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Можливим є встановити порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу, а також домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з подружжя чи є їхньою спільною власністю або їхніх родичів. Слід звернути увагу читача на те, що у шлюбному договорі можна визначити право на утримання. Подружжя може домовитися про надання утримання одному з них незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі або встановити можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації. Визначити умови, розмір та строки виплати аліментів, які у разі не виплати можуть бути стягнуті за виконавчим написом нотаріуса. І це лише частина тих прав і обов’язків, які сторони можуть урегулювати шлюбним договором. Найбільш вірогідно, що під час шлюбу сімейні відносини подружжя побудовані на засадах взаємної любові, взаємоповаги, взаєморозуміння, спільних інтересів. Подружжя не вірить та не думає про те, що з часом їхні шлюбні відносини можуть припинитись. Але, як гірко б це не звучало, такі випадки все ж таки трапляються, розглянемо деякі з них. При розірванні шлюбу подружжя або один із подружжя внаслідок морального потрясіння не завжди може приймати зважені рішення. В більшості випадків подружжя приймає рішення під впливом емоцій, які в свою чергу не ідуть на користь сім’ї. Непоодинокі випадки трапляються коли від передчасних вчинків здійснених під впливом емоцій - наслідки відображаються на дітях і на них самих. Існують випадки коли в одного з подружжя минають почуття любові, взаєморозуміння та поваги до другого з подружжя. В даному випадку при розірванні шлюбу один з подружжя діє не в інтересах сім'ї, а відстоює свої власні інтереси, які ставить на перше місце. Другому з подружжя нічого не залишається, як сказати «якщо знав би де впадеш – подушку підставив би», «все, що залишилось від шлюбу це – два зелені папуги» або «що без мене мене женили». Мається на увазі те, що долю сім’ї в цей час вирішує один з подружжя і то в більшості випадків у власних інтересах. І це лише частина клопотів та поганого настрою внаслідок припинення сімейних відносин, до яких ще слід додати витрати (послуги нотаріуса, судові збори, державні мита, послуги юриста), які подружжя буде нести при розлученні. Доречно сказати, що ці кошти могли бути витрачені на власні потреби. Шлюбний договір повинен бути складений спеціалістом, який зможе допомогти подружжю справедливо та вичерпно прописати їх права і обов’язки. Враховуючи вищенаведене, такий договір буде запорукою збереження нервів, відносин і коштів у майбутньому.  ...

Не кожен човен допливає до своєї гавані, інколи це стається через негоду, інколи гавань – просто не підходить. Інколи подружжя приходить до висновку, що подальше сімейне життя є неможливим. Аналізувати причини подібних рішень – досить складна та неоднозначна робота. Проте, прийшовши до такого рішення, в багатьох людей виникає ціла низка питань. Серед основних питань міститься й суто юридичне, а саме – як правильно оформити припинення шлюбних відносин. Давайте спробуємо поступово пройти весь шлях разом, для того, щоб сформувати загальне розуміння цієї юридичної процедури. Все що має початок – має кінець. Зареєструвавши шлюб та створивши сім’ю, ніхто не застрахований від припинення шлюбних відносин. Глава 11 Сімейного кодексу України (надалі - СК), яка власне й називається «Припинення шлюбу», містить підстави, за яких шлюб припиняється. Варто зазначити що поняття припинення шлюбу є загальним, або як полюбляють висловлюватись юристи – родовим. Це означає, що воно має підкатегорії. Згідно статті 104 СК: 1. Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим. 2. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. 3. Якщо один із подружжя помер, до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті. 4. Якщо у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу один із подружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання. Отже, розірвання шлюбу є одним з варіантів припинення шлюбу. Але, як ми побачили мова йде саме про шлюб та шлюбні відносини. Чи можуть бути розірвані сімейні відносини? Як взагалі співвідносяться сімейні та шлюбні відносини, чи є вони тотожними та рівнозначними? На це питання слід звернути особливу увагу, хоча б з тієї причини, що багато наших клієнтів щиро вважали, що розірвавши шлюб, вони зможуть «викреслити» колишню дружину або колишнього чоловіка із своїх життів. Це не зовсім так. Шлюб та шлюбні відносини починаються реєстрацією шлюбу й закінчуються його припиненням, в нашому випадку – розірванням. Сімейні ж відносини можуть тривати й після розірвання шлюбу. Найчастіше це обумовлено вихованням спільних дітей, утриманням, виплатою аліментів. Щоправда, дехто схильний не вважати подібні відносини сімейними й використовує досить хитре формулювання «відносини, що витікають з сімейних» та інші висловлювання з подібним значенням. Мета даної аналітичної статті не розпочати наукову дискусію, а наголосити на тій обставині, що після розірвання шлюбу, між колишнім подружжям, як правило, зберігаються певні юридично значимі відносини. Варто також звернути увагу на ту обставину, що під час розірвання шлюбу постає питання подулу майна, набутого під час перебування в шлюбі. Ми також повинні наголосити, що існують випадки, коли після розірвання шлюбу, всі відносини між колишнім подружжям припиняються, зокрема, коли немає спільних дітей та майна. Таким чином, ми найбільш загально зрозуміли, чим саме є шлюб з точки зору юриспруденції, чим шлюбні відносини відрізняються від сімейних та яким є наслідки розірвання шлюбу. Тепер ми можемо перейти до процедури. Так, стаття 105 СК дає нам змогу побачити варіанти розірвання шлюбу: 1. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя відповідно до статті 106 або одного з них відповідно до статті 107 цього Кодексу. 2. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 цього Кодексу. 3. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. Ми з вами абсолютно згодні – багато цифр й жодного конструктиву. Власне за це юристи й отримують заробітну плату, а дехто навіть гонорари. Отже, пройдімося по всім варіантам. Стаття 106 СК передбачає розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей. Це варіант, який традиційно вважається найбільш простим. Процедура в даному випадку виглядає наступним чином: чоловік та дружина (а вони ними юридично є) йдуть разом до органу РАЦС, при цьому обирається орган РАЦС за місцем реєстрації проживання або чоловіка або дружини. В органі РАЦС подружжя подає спільну заповнену заяву про розірвання шлюбу, яку відповідним чином реєструють та вносять відомості про її отримання. Після цього, подружжю надається місячний строк та робиться актовий запис про розірвання шлюбу. Знову підкреслюємо ту обставину, що реєстрація розірвання шлюбу не впливає на розділ спільного майна. Для повторення, ми можемо ознайомитись з вмістом статті 106 СК: 1. Подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу. Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї, від його імені може подати другий з подружжя. 2. Орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана. 3. Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Слід обов’язково звернути увагу на ту умову, що звертається до органу РАЦС подружжя разом. Найбільш уважні з читачів безумовно звернули увагу на можливість звернення до суду одного з подружжя з нотаріально засвідченою заявою, проте мова тут іде про виключення, яке потребує додаткового засвідчення. Важливо розуміти, що при даній процедурі розірвання шлюбу, присутність та підписи чоловіка та дружини є обов’язковими. У разі, коли подавши заяву, хтось з подружжя не з’явиться протягом місячного строку та не посвідчить свою згоду, шлюб розірвано не буде. Фактично, в такому разі доведеться повторюти подачу заяви та чекати знов місячний строк. На жаль, досить часто відбуваються випадки, коли один з подружжя намагається в такий спосіб маніпулювати іншим. В таких випадках ми радимо одразу звертатись до суду та не псувати собі нерви та психічне здоров’я, хоча декому це може й подобатись. Таким чином, ми підійшли до судової процедури розірвання шлюбу. (повна версія статті з’явиться згодом)  ...

В Україні, як повідомив директор Департаменту сім'ї та дітей Міністерства соціальної політики України Руслан Колбаса, більше ніж половина зареєстрованих шлюбів розривається по різним причинам. Більшість з яких розривають у перші роки подружнього життя. Тому в даній статті ми привертаємо Вашу увагу до припинення шлюбу внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу регламентується статтями 106, 107, 109, 110 Сімейного кодексу України (надалі-СК). Відповідно до ч. 1, 2, 3 статті 105 СК шлюб припиняється внаслідок його розірвання: - за спільною заявою подружжя відповідно до статті 106 або одного з них відповідно до статті 107 цього Кодексу; - за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 цього Кодексу; - за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. Відповідно до статті 106 СК розірвання шлюбу здійснюється органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей. Для цього подружжя має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу. Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї, від його імені може подати другий з подружжя. Орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана. Слід відзначити, що шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Розірвання шлюбу судом за спільною заявою подружжя, яке має дітей ст. 109 СК, провадиться в окремому провадженні у випадку, якщо існує взаємна згода подружжя щодо розірвання шлюбу. При розгляді справи суд встановлює, чи відповідає заява про розірвання шлюбу дійсній волі дружини та чоловіка, та чи не будуть після розірвання шлюбу порушені їх особисті та майнові права, а також права їх дітей. Для захисту інтересів неповнолітніх дітей суд перевіряє зміст письмових договорів, які подружжя подає під час розгляду справи про розірвання шлюбу. Відповідно до ст. 109 СК має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором, в якому зазначають: - з ким з них будуть проживати діти; - яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто буде проживати окремо; - умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Крім того, подружжя подає до суду договір про розмір аліментів на дитину (дітей), який повинен бути нотаріально посвідчений. У ньому сторони передбачають способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину тим з них, хто проживає окремо від дитини. Сторони передбачають у договорі також порядок, умови та форми (грошова і (або) натуральна) надання утримання одним з батьків. При розірванні шлюбу за спільною заявою подружжя, яке має дітей, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подачі заяви, якщо її не відкликано хоча б одним із подружжя. Під час розгляду справи суд звертає увагу на проголошену Конституцією України охорону сім'ї державою, яка полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовують: - фактичні взаємини подружжя; - дійсні причини позову про розірвання шлюбу; - враховують наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя; - забезпечують участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживають заходи до примирення подружжя. Передбачене ч. 1 ст. 111 СК вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення (ч. 5 ст. 191 ЦПК). Якщо після закінчення призначеного судом строку примирення подружжя не відбулося і хоча б один з них наполягає на припиненні шлюбу, суд вирішує справу по суті. Суд встановивши, що подальше збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей приймає рішення про розірвання шлюбу. Згідно з ч. 1 ст. 110 СК позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Згідно з ч. 2 ст. 110 СК позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлено протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя або дитини. Вказане обмеження стосується як чоловіка, так і дружини, включаючи випадки, коли дитина народилася мертвою або померла до досягнення нею одного року. Встановивши зазначені обставини, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, а якщо воно було відкрито, - припиняє провадження у справі. Ухвали такого роду не є перепоною для повторного звернення до суду з тих самих підстав у зв'язку зі зміною обставин, згаданих у вказаній нормі. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлено протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнано іншою особою, а також до досягнення дитиною одного року за умови, якщо батьківство щодо неї визнано іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка, як батька дитини виключені із актового запису про народження дитини (частини 3, 4 ст. 110 СК).  ...