Під батьківськими правами можна розуміти сукупність прав і обов'язків, які мають батьки по відношенню до своїх дітей. За статистикою 2014 року судами першої інстанції було задоволено 8429 позовів про позбавлення батьківських прав. Позбавлення батьківських прав є засобом не лише захисту дитини, але й заходом впливу на батьків. Сімейний Кодекс України встановлює вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав, зокрема це стосується ситуацій коли батьки: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я і протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Але в той же час є обмеження щодо використання заходів до неповнолітніх батьків, так, вони не можуть бути позбавлені батьківських прав навіть якщо: ухиляються від виконання своїх обов'язків, є хронічними алкоголіками або наркоманами, експлуатують дитину. Щодо кола осіб, які можуть звернутися до суду по цій категорії справ, то воно дуже широке, від прямо передбачених у статті 165 Сімейного Кодексу представників держави - прокурора, органу опіки та піклування, закладів в яких перебуває дитина і до родичів, а саме одного з батьків, піклувальників, особи з якою проживає дитина. Окремо у ст. 258 та 262 Сімейного Кодексу передбачено право бабусь, дідусів, сестер, братів, мачухи, вітчима на захист дітей. Особливим суб’єктом звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав є сама дитина, але після досягнення нею 14 років. При цьому особливістю розгляду такої категорії справ є перш за все те, що по-перше, в будь-якому випадку орган опіки та піклування повинен приймати участь у розгляді справи та по-друге, те, що такий захід як позбавлення батьківських прав може застосовуватися до тих батьків, які мають дітей віком до 18 років. Щодо батьків, які позбавлені батьківських прав застосовуються правові наслідки, а саме: 1) втрачають особисті немайнові права щодо дитини; 2) перестають бути законним представником дитини; 3) втрачають права на будь-які пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; 4) не можуть бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не можуть одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вони могли б мати у разі своєї непрацездатності; 6) втрачають інші права, засновані на спорідненості з дитиною.  ...

Влаштовуючись на роботу люди, не знаючи своїх прав, не вимагають укладення трудового договору від роботодавця, а потім страждають від недостатності стажу для нарахування пенсій. Хоча трудовий договір захищає людину в набагато більшому спектрі питань - від страхування у разі настання нещасних випадків на роботі до питань цивільної відповідальності осіб. Що ж таке трудовий договір і яким він буває. Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, яка визначена цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може укладатися в письмовій або в усній формі. Законодавство України розглядає можливість укладення трудового договору також із тимчасовими працівниками та сезонними працівниками. Так тимчасовий трудовий договір укладається з особами, яких прийняли на строк до 2 місяців, або з тими хто є працівниками на заміщення на строк до 4 місяців. Щодо договору із сезонними робітниками, то дія договору не може перевищувати 6 місяців. Відповідно до Кодексу законів про працю окремим видом трудового договору є Контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України, тобто контракт може бути підписаний лише з окремими категоріями працівників, а саме з: керівниками компаній, помічниками адвокатів, стажистами нотаріусів, фахівцями, що працюють на товарній біржі, керівниками державних підприємств, установ, організацій, науковцями, керівниками освітніх установ, педагогами, об'єднаннями, підприємствами і філіями у сфері зв'язку, сільськогосподарськими працівниками, фахівцями в галузі карантину рослин, іноземними фізичними особами, що працюють у сфері охорони здоров'я, іноземними фізичними особами, що працюють у сфері культури, судновим екіпажем, працівниками МНС, співробітниками правоохоронних органів, військовослужбовцями. Слід заначити, що контракт є строковим договором, як правило обмежується періодом від 1до 5 років. При цьому, якщо контракт міститиме умови, що протирічать законодавству, він може бути визнаним недійсним. Щодо основних відмінностей між звичайним трудовим договором і контрактом, то вони такі: 1. Трудовий договір може бути укладений у письмовій або в усній формі, а контракт лише у письмовій формі. 2. Трудовий договір є безстроковим, а контракт чітко визначає строки дії та умови розірвання такого виду трудового договору. 3. За трудовим договором відпустка надається відповідно до календарного плану, а за контрактом - на розсуд керівника. 4. Контракт, на відміну від, звичайного трудового договору містить чіткий перелік обов’язків працівника. 5. Контракт, як правило, чітко встановлює об’єм роботи, за виконання якої особа отримає додаткову винагороду. Цивільним законодавством також передбачено можливість укладення трудової угоди. Відмінністю її від трудового договору та трудового контракту є предмет та суб’єкт. Тобто така угода може стосуватися окремої точно визначеної роботи, яка не входить до основних обов’язків працівника або укладаюється з позаштатним працівником для залучення його до виконання певної роботи. Так само як і контракт угода може укладатися лише в письмовій формі, а по закінченню виконання роботи між сторонами укладається Акт прийому-передачі. Більш детальну інформацію Ви можете отримати звернувшись до наших юристів.  ...

Розподіл спадщини між родичами - справа непроста. Щоб уникнути непорозумінь і сутичок між близькими, слід визначитися, хто і на яку частку у спадщині заслуговує і скласти заповіт. У такому разі передачі майна за законом відбуватися не буде, окрім випадків встановлених законом. Менш з тим родичі мають право оскаржити такий заповіт. Тут постає ряд питань, які виникають у пересічного громадянина. Хто ж має право оскаржити заповіт? Як визнати його недійсним? Що таке нікчемність заповіту та які його наслідки? Яка процедура оскарження? Оскаржити заповіт має право родич у судовому порядку, через визнання такого документа недійсним, або ж визнання заповіту нікчемним (незаконним).У чому ж відмінність цих двох понять: нікчемності та недійсності. У першому випадку увага звертається на форму заповіту, наявності всіх необхідних суттєвих умов, порядку посвідчення нотаріусом або іншими посадовими чи службовими особами і т.д. Недотримання вищезазначених елементів призводить до порушення процедури оформлення, а отже і нікчемності. У такому випадку немає необхідності звернення особи до суду, оскільки обов’язки щодо перевірки законності чи нікчемності заповіту покладені на нотаріуса. У другому випадку йдеться про недійсність заповіту. Відповідно до закону родичі мають право оскарження спадщини за заповітом у тому разі, якщо нададуть низку доказів того, що спадкодавець являвся дієздатною особою, але перебував у стані психічного розладу саме на момент написання останньої волі (заповіту), що заважало йому розуміти значимість його дій, і тому він не міг керувати ними. Це досить клопітка процедура, яка веде за собою проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, що відповідно до закону проводиться за свідченнями свідків, медичними документами або іншими матеріалами. Як оскаржити заповіт у судовому порядку? Куди звертатись і з чим? Відповіді на ці питання нескладні, необхідно звернутись до районного суду з позовом про визнання спадщини за заповітом недійсною та тільки після смерті самого спадкодавця, оскільки необхідна умова вступу у спадщину.  ...

Право одного з подружжя на отримання аліментів. Поняття аліментів знайоме усім людям. Зазвичай під поняттям аліменти в сучасній реальності розуміють матеріальні виплати на дитину одним з батьків. Та не всім відомо, що аліменти відповідно до Сімейного Кодексу України є грошовою сумою яка може призначатися до виплат не лише на дітей, але і одному з подружжя або виплат дітьми батькам. Загалом дане визначення бере свій початок від латинського слова alimentum, що означає їжа, харчі. Тобто від самого початку аліменти були аналогом утримання передбаченого Сімейним Кодексом України. Зараз же під поняттям аліментів ми розуміємо призначення особі саме грошових виплат у твердій сумі або у частці від заробітку. У межах цієї статті ми б хотіли звернути увагу на один із аспектів виплат аліментів, а саме на аліменти одного з подружжя іншому як утримання під час шлюбу та після його розірвання. Відповідно до Сімейного Кодексу України дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Кодексом чітко окреслено коло підстав для отримання аліментів, а саме: право на утримання (аліменти) має один із подружжя у випадку непрацездатності або інвалідності I, II, III групи та у випадку, коли доходи одного з подружжя не забезпечують прожиткового мінімуму, також, якщо один із подружжя став непрацездатним у зв’язку з протиправною поведінкою іншого із подружжя. При цьому слід зазначити, що під прожитковим мінімумом розуміється мінімальний рівень забезпеченості визначений державою, а не суб’єктивно визначений кожною особою для себе. (Тобто, у випадках, коли дружина отримує від чоловіка 1000$ на місяць для власних витрат, але їй цього не вистачає, вона не матиме права на отримання аліментів). В той же час Кодекс визначає підстави при яких особа не може претендувати на аліменти, зокрема, якщо у суді буде доведено, факт негідної поведінки у шлюбі або факт втрати працездатності під час вчинення умисного злочину. Також суд може відмовити у призначенні аліментів в разі короткої тривалості шлюбу. Подружжя може вирішити питання про виплату аліментів самостійно - уклавши між собою окрему угоду в якій визначать суму виплат, умови на яких вони будуть здійснюватися та строки виплат. При цьому договір має бути обов’язково нотаріально посвідчений. Найчастіше питання утримання (аліментів) вирішується подружжям не в окремому договорі, а шляхом включення цього пункту до шлюбного договору при укладенні шлюбу, що дає можливість менш забезпеченому із подружжя бути впевненим у своєму майбутньому. У разі порушення визначених у договорі обов’язків особа може звернутися до нотаріуса за здійсненням виконавчого напису нотаріуса для стягнення коштів. Якщо подружжя не можете дійти згоди щодо виплати аліментів самостійно той хто потребує матеріальної допомоги може звернутися до суду із заявою про призначення аліменти. В такому разі аліменти будуть призначатися судом і будуть сплачуватися щомісяця або за взаємною згодою виплачені наперед. На розсуд суд може визначити аліменти у вигляді частки від доходу другого із подружжя або у твердій грошовій сумі. Однак особа наділена правом на отримання аліментів не лише під час шлюбу, а і після його розірвання, за умови отримання непрацездатності в період перебування у шлюбі і не тільки. Окремо передбачено ситуації коли один із подружжя може отримувати аліменти протягом одного року після розірвання шлюбу, у разі потреби у матеріальній допомозі, але за умови можливості надання такої допомоги іншим із подружжя. Також у разі, якщо особи розлучилися не більше ніж за 5 років до розлучення і перебували у шлюбі більше 10 років, той з них, хто є менш захищений матеріально може розраховувати на аліменти. Ще одним випадком є можливість особи по спливу трьох років після розірвання шлюбу претендувати на аліменти, якщо вона не мала можливості отримати освіту або працювати через істотні обставини пов'язані з проживанням у сім’ї. Слід звернути увагу на той факт, що в разі виникнення або продовження права на утримання після розірвання шлюбу особи можуть укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на нерухоме майно або одноразову грошову допомогу. Але законодавець передбачив і захист особи яка виплачує аліменти, зокрема надаючи можливість повернення сум виплат за останні 3 роки в разі якщо особа знала про наявність підстав для визнання шлюбу недійсним або не сказала про наявність підстав для припинення виплат передбачених ст.80 Сімейного Кодексу. Тож питання забезпечення та захисту прав одного з подружжя на отримання аліментів є дуже складним і потребує попереднього узгодження ваших дій з кваліфікованим юристом.  ...

Хто має право отримувати аліменти на утримання дитини? Питання отримання аліментів на дитину є чи не найбільш актуальним питанням у сфері сімейного права. Лише за період з 1 січня 2015 року було зареєстровано більш ніж 3700 тисяч судових позовів щодо стягнення аліментів, стягнення пені за несплачену суму аліментів, зменшення суми аліментів на дитину. Обов’язок батьків утримувати свою дитину прямо передбачений Сімейним Кодексом України. Окремо в Кодексі є статті, що забезпечують права матері та її ще не народженої дитини і встановлюють можливість виплати аліментів вагітній дружині або тому з батьків з ким проживає дитина. Так відповідно до ст. 83 СК дружина має право на утримання (аліменти) від чоловіка під час вагітності, та під час проживання дитини з нею до досягнення дитиною 3 років. У разі наявності у дитини вад фізичного або психічного розвитку строк збільшується до 6 років. Дружина має право на отримання присуджених їй аліментів і в разі розірвання шлюбу. На відміну від призначення утримання (аліментів) одному з подружжя при призначенні аліментів під час вагітності суд не бере до уваги наявність у дружини роботи або її матеріальне становище. Єдиною важливою умовою є можливість надання такої допомоги чоловіком. Важливим є те, що відсутність доходів у працездатного чоловіка, який просто відмовляється працювати без обґрунтованих причин не є підставою вважати, що він не має можливості надавати матеріальну допомогу. Такі ж права закріплені за чоловіком з яким проживає дитина. Можна сказати, що безстроковим відповідно до ст. 88 СК є утримання (аліменти) того з подружжя хто проживає з дитиною-інвалідом, тобто особа отримує аліменти впродовж всього часу проживання з дитиною та опікується нею. Чітко встановлюються і підстави позбавлення та припинення права на отримання аліментів для вище зазначених осіб. Якщо говорити про призначення утримання безпосередньо на дитину, то аліменти виплачуються з боку того з батьків, хто проживає окремо і можуть виражатися в натуральній або грошовій формі (аліментах). Розмір аліментів може бути визначений самими батьками шляхом укладення договору або через звернення до суду. Важливим є той факт, що розмір, з часом, може бути змінений за рішенням суду. При цьому мінімальним, призначеним судом, є розмір, що дорівнює 30 відсоткам від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а максимальним є розмір, що дорівнює 50% від доходу того з батьків, хто проживає окремо. Щодо договору, то найчастіше він укладається батьками одночасно з подачею до суду заяви про розлучення. При цьому право власності на аліменти, одержані на дитину є власністю того з батьків, на ім’я кого вони виплачуються, а діти які досягли 14 річного віку мають право приймати участь у розпорядженні аліментами, а також у випадках передбачених Цивільним правом на самостійне розпорядження цими коштами. Час з якого присуджуються аліменти є час пред’явлення позову, за винятком випадків доведення та вжиття заходів щодо одержання аліментів, що дає право стягнення аліментів за попередній період, тому важливо не зволікати з подачею заяви до суду і звернутися за правовою допомогою якомога раніше. Як правило, підставою для припинення виплат аліментів є досягнення дитиною повноліття. Інколи ж дитина, досягнувши повноліття, так само потребує утримання від батьків, а саме у випадку продовження навчання після досягнення повноліття. В таких випадках дитині можуть виплачуватися аліменти, за умови наявності такої можливості у батьків, до досягнення нею 23 віку. В такому випадку право на звернення до суду мають дочка, син або той з батьків з ким вони проживають. Однак, бувають і випадки коли батьки навпаки звільняються від обов’язку будь-якого утримання дитини. Зокрема, за рішенням суду батьки можуть бути звільнені від утримування дитини якщо дохід дитини значно перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Окремо як підставою звільнення від сплати аліментів можна назвати видалення запису про особу як батька дитини та укладення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухому власність. Тож, Ви бачите, що питання аліментів є досить складним і потребує попереднього обговорення з юристами, працівники нашої юридичної фірми з радістю нададуть Вам якісну консультацію.  ...

У яких випадках батьки мають право на утримання (аліменти) від своїх дітей? В умовах скрутного економічного становища України люди зацікавлені у соціальній допомозі, тому що не отримують гідного рівня забезпечення. Ця проблема, в основному, стосується осіб похилого віку - пенсіонерів, та осіб які мають I, II, III групи інвалідності. Так як більшість людей мають сім’ю законодавцем було встановлено обов’язок утримувати таких осіб, зокрема, їх повнолітніми дітьми. Такий обов’язок закріплений, перш за все, у Конституції України. У ст.51 передбачено зобов’язання повнолітньої дитини піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Цей же обов’язок міститься у нормах Сімейного Кодексу з уточненням обставин того, що дитина має утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Під непрацездатністю мається на увазі досягнення батьками пенсійного віку або наявності інвалідності I, II, III груп. Слід додати, що батьки мають право на утримання лише від дітей які досягли вісімнадцятирічного віку. Кодексом передбачено умови за яких дитина звільняється від виплати аліментів на батьків, а саме: якщо батько, мати були позбавлені батьківських прав і права не були поновлені, а також, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх обов’язків. Однак в останньому випадку може бути присуджено аліменти на строк не більше 3 років. Розміри виплат аліментів мають бути встановлені у судовому порядку та бути визначеними у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін та беручи до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, дружини, чоловіка та своїх батьків. Окремо, не зважаючи на виплати аліментів, з дітей можуть стягуватися додаткові витрати на батьків, викликані тяжкою хворобою, інвалідністю, або немічністю. Умовою надання додаткових виплат є достатній заробіток дитини. При цьому суд стягує одноразову допомогу або допомогу обмежену строком виплат для покриття витрат, пов’язаних з лікуванням та доглядом.  ...

Кожен з нас протягом свого життя набуває та отримує матеріальні чи нематеріальні блага, права і обов’язки. Зокрема - нерухоме майно (квартира, будинок та ін.), рухоме майно (автомобіль), коштовності, грошові кошти та ін. Але кожному з нас відомо, що життя рано чи пізно припиниться. Передбачити, в загальному розумінні, коли наступить день смерті, ми не в змозі. В юридичному аспекті вище перераховані права, обов’язки померлої особи не перестають існувати, а натомість переходять до спадкоємців. Спадкоємцями можуть бути фізичні, юридичні особи, а також особи які були зачаті за життя спадкодавця і народились живими після відкриття спадщини. Тож виникає питання, яким чином краще передати свої права і обов'язки спадкоємцям? В даному випадку найбільш оптимальним варіантом для особи буде складання заповіту. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 Цивільного кодексу України – надалі ЦК). Тобто особа має право будь-кому із спадкоємців передати будь-яке майно, а також ті права та обов'язки, які йому належать або зможуть належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Право посвідчувати заповіти мають нотаріус (як державний так і приватний), посадова особа органу місцевого самоврядування (в тому населеному пункті, де відсутній нотаріус), службова особа (наприклад: заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів) та посадова особа (наприклад: заповіт особи, яка тримається у слідчому ізоляторі, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора). Посвідчення заповітів службовими та посадовими особами прирівнюються до нотаріальних. Заповіт складається заповідачем особисто. Складення заповіту через представника не допускається. У більшості випадків заповіт складається, шляхом звернення особи до нотаріуса. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно. Слід звернути увагу читача, що права і обов’язки особи, що передаються спадкоємцям, повинні бути викладені та перераховані в заповіті чітко, щоб у майбутньому не виникло спірних питань. Стаття 1254 ЦК надає право заповідачеві в будь-який час скасувати заповіт, або внести до нього зміни. Кожен новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Скасування заповіту або внесення до нього змін проводяться заповідачем особисто. Слід підкреслити, що не всі права та обов'язки переходять у порядку спадкування. Серед них: особисті немайнові права, право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами, право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом, права та обов'язки особи як кредитора або боржника.  ...

У судовій практиці набуло поширення питання встановлення батьківства при народженні дитини під час проживання чоловіка та дружини однією сім’єю без реєстрації шлюбу - «в цивільному шлюбі». Проблема полягає в тому, що з метою отримання допомоги на дитину, заяву до органу державної реєстрації актів цивільного стану подає один з батьків дитини. В більшості випадків заяву подає матір дитини, яка у графах: "Прізвище", "По батькові", "Відомості про батька", вказує себе. Тобто в юридичному аспекті батька у дитини немає. В свою чергу батько дитини не завжди усвідомлює тих правових наслідків, які випливають з цього. Можемо привести приклад з нашої практики. До нашої компанії за правовою допомогою звернулась особа-1 з питанням, яким чином визнати його батьківство на дитину, яка народилась під час їхнього спільного проживання однією сім’єю «в цивільному шлюбі». Особа–1 повідомив, що з жінкою в цивільному шлюбі проживав близько шести років. За цей час у них народилась дитина. Після народження дитини жінка запропонувала чоловіку у заяві (яку необхідно було подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану), у графі «батько дитини», вказати власне прізвище. Мотивуючи тим, що в такому випадку отримає статус «одинокої матері» і ,відповідно, буде отримувати більший розмір допомоги для дитини. Чоловік погодився. В цей час вони знаходились в хороших сімейних відносинах, любили, поважали, підтримували і допомагали один одному. Розмір соціальної допомоги був порівняно незначний, для прикладу, за неї в той час можна було придбати дві упаковки підгузників. Згодом батько усвідомив, що в офіційному розумінні він не значиться батьком дитини і відповідно на нього не поширюються права батька дитини. Після чого запропонував жінці офіційно оформити своє батьківство, шляхом подання спільної заяви про визнання його батьком дитини (дане право гарантоване статтею 125 Сімейного кодексу України – надалі СК.), жінка довгий час ухилялась, а потім взагалі категорично відмовилась. За цей час їхні відносини погіршились. Слід відзначити, що Особа-1 не тільки взяв на себе усі матеріальні витрати, пов'язані як з підготовкою до пологів, так із самими пологами, а також надавав і надає матеріальну і фінансову допомогу жінці на утримання дитини. Вирішення складеної ситуації містить ст. 128 СК. Зазначена стаття надає право батьку дитини звернутись до суду з позовом про встановлення батьківства. Особі-1 довелось звернутись з позовом до суду, в якому просити, визнати його батьком дитини, зобов'язати відділ державної реєстрації актів цивільного стану виключити з актового запису про народження дитини відомості про батька, внести до зазначеного актового запису зміни у графах: "Прізвище", "По батькові", "Відомості про батька", анулювати свідоцтво про народження та видати нове свідоцтво про народження дитини. Слід наголосити, що дана категорія справ призводить до чималого психологічного навантаження на батьків, та матеріальних витрат пов’язаних з її розглядом . З вище викладеного можемо дійти висновку, що до вчинків, які ми робимо проживаючи сім’єю, потрібно відноситись відповідально. У разі, якщо виникла ситуація, яка нам не зрозуміла, доречним буде звернутись за допомогою до фахівців. Інакше наслідки, які виходять з наших вчинків можуть завдати болю, як нам самим так і нашим рідним та близьким.  ...

До або під час укладення шлюбу наречені, подружжя відносяться один до одного з великою взаємною любов’ю, повагою, підтримкою та розумінням. І в цей час наречені, подружжя можуть урегулювати свої майнові права і обов’язки, які виникли або можуть виникнути в майбутньому на засадах справедливості і розумності. Таке право подружжя може реалізувати, шляхом укладення між собою шлюбного договору (стаття 92 Сімейного кодексу України – надалі СК). Проте, більшість наречених схиляються до того, що не варто розпочинати сімейне життя з урегулювання майнових прав і обов’язків, які виникли або можуть виникнути в майбутньому. Поняття «шлюбний договір», у більшості випадків, у подружжя викликає недовіру один до одного. Разом з тим, як показує нам життя, не кожне подружжя святкує шкіряне, дерев’яне, олов’яне чи срібне весілля. Значна кількість шлюбів розривається з найрізноманітніших причин. То ж виникає питання, чому наречені відносяться з такою недовірою до шлюбного договору? Адже шлюбний договір не має на меті поставити в невигідне становище одного з подружжя. Навпаки, шлюбний договір ставить на меті урегулювати майнові відносини між подружжям, визначити їхні майнові права та обов'язки в тому числі, як батьків. Подружжя у шлюбному договорі може визначити майно, яке подружжя або один з подружжя передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також право на майно, яке подароване подружжю на весілля. Подружжя вправі домовитись про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, принципу рівності часток, тобто вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Можливим є встановити порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу, а також домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з подружжя чи є їхньою спільною власністю або їхніх родичів. Слід звернути увагу читача на те, що у шлюбному договорі можна визначити право на утримання. Подружжя може домовитися про надання утримання одному з них незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі або встановити можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації. Визначити умови, розмір та строки виплати аліментів, які у разі не виплати можуть бути стягнуті за виконавчим написом нотаріуса. І це лише частина тих прав і обов’язків, які сторони можуть урегулювати шлюбним договором. Найбільш вірогідно, що під час шлюбу сімейні відносини подружжя побудовані на засадах взаємної любові, взаємоповаги, взаєморозуміння, спільних інтересів. Подружжя не вірить та не думає про те, що з часом їхні шлюбні відносини можуть припинитись. Але, як гірко б це не звучало, такі випадки все ж таки трапляються, розглянемо деякі з них. При розірванні шлюбу подружжя або один із подружжя внаслідок морального потрясіння не завжди може приймати зважені рішення. В більшості випадків подружжя приймає рішення під впливом емоцій, які в свою чергу не ідуть на користь сім’ї. Непоодинокі випадки трапляються коли від передчасних вчинків здійснених під впливом емоцій - наслідки відображаються на дітях і на них самих. Існують випадки коли в одного з подружжя минають почуття любові, взаєморозуміння та поваги до другого з подружжя. В даному випадку при розірванні шлюбу один з подружжя діє не в інтересах сім'ї, а відстоює свої власні інтереси, які ставить на перше місце. Другому з подружжя нічого не залишається, як сказати «якщо знав би де впадеш – подушку підставив би», «все, що залишилось від шлюбу це – два зелені папуги» або «що без мене мене женили». Мається на увазі те, що долю сім’ї в цей час вирішує один з подружжя і то в більшості випадків у власних інтересах. І це лише частина клопотів та поганого настрою внаслідок припинення сімейних відносин, до яких ще слід додати витрати (послуги нотаріуса, судові збори, державні мита, послуги юриста), які подружжя буде нести при розлученні. Доречно сказати, що ці кошти могли бути витрачені на власні потреби. Шлюбний договір повинен бути складений спеціалістом, який зможе допомогти подружжю справедливо та вичерпно прописати їх права і обов’язки. Враховуючи вищенаведене, такий договір буде запорукою збереження нервів, відносин і коштів у майбутньому.  ...

Не кожен човен допливає до своєї гавані, інколи це стається через негоду, інколи гавань – просто не підходить. Інколи подружжя приходить до висновку, що подальше сімейне життя є неможливим. Аналізувати причини подібних рішень – досить складна та неоднозначна робота. Проте, прийшовши до такого рішення, в багатьох людей виникає ціла низка питань. Серед основних питань міститься й суто юридичне, а саме – як правильно оформити припинення шлюбних відносин. Давайте спробуємо поступово пройти весь шлях разом, для того, щоб сформувати загальне розуміння цієї юридичної процедури. Все що має початок – має кінець. Зареєструвавши шлюб та створивши сім’ю, ніхто не застрахований від припинення шлюбних відносин. Глава 11 Сімейного кодексу України (надалі - СК), яка власне й називається «Припинення шлюбу», містить підстави, за яких шлюб припиняється. Варто зазначити що поняття припинення шлюбу є загальним, або як полюбляють висловлюватись юристи – родовим. Це означає, що воно має підкатегорії. Згідно статті 104 СК: 1. Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим. 2. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. 3. Якщо один із подружжя помер, до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті. 4. Якщо у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу один із подружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання. Отже, розірвання шлюбу є одним з варіантів припинення шлюбу. Але, як ми побачили мова йде саме про шлюб та шлюбні відносини. Чи можуть бути розірвані сімейні відносини? Як взагалі співвідносяться сімейні та шлюбні відносини, чи є вони тотожними та рівнозначними? На це питання слід звернути особливу увагу, хоча б з тієї причини, що багато наших клієнтів щиро вважали, що розірвавши шлюб, вони зможуть «викреслити» колишню дружину або колишнього чоловіка із своїх життів. Це не зовсім так. Шлюб та шлюбні відносини починаються реєстрацією шлюбу й закінчуються його припиненням, в нашому випадку – розірванням. Сімейні ж відносини можуть тривати й після розірвання шлюбу. Найчастіше це обумовлено вихованням спільних дітей, утриманням, виплатою аліментів. Щоправда, дехто схильний не вважати подібні відносини сімейними й використовує досить хитре формулювання «відносини, що витікають з сімейних» та інші висловлювання з подібним значенням. Мета даної аналітичної статті не розпочати наукову дискусію, а наголосити на тій обставині, що після розірвання шлюбу, між колишнім подружжям, як правило, зберігаються певні юридично значимі відносини. Варто також звернути увагу на ту обставину, що під час розірвання шлюбу постає питання подулу майна, набутого під час перебування в шлюбі. Ми також повинні наголосити, що існують випадки, коли після розірвання шлюбу, всі відносини між колишнім подружжям припиняються, зокрема, коли немає спільних дітей та майна. Таким чином, ми найбільш загально зрозуміли, чим саме є шлюб з точки зору юриспруденції, чим шлюбні відносини відрізняються від сімейних та яким є наслідки розірвання шлюбу. Тепер ми можемо перейти до процедури. Так, стаття 105 СК дає нам змогу побачити варіанти розірвання шлюбу: 1. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя відповідно до статті 106 або одного з них відповідно до статті 107 цього Кодексу. 2. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 цього Кодексу. 3. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. Ми з вами абсолютно згодні – багато цифр й жодного конструктиву. Власне за це юристи й отримують заробітну плату, а дехто навіть гонорари. Отже, пройдімося по всім варіантам. Стаття 106 СК передбачає розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей. Це варіант, який традиційно вважається найбільш простим. Процедура в даному випадку виглядає наступним чином: чоловік та дружина (а вони ними юридично є) йдуть разом до органу РАЦС, при цьому обирається орган РАЦС за місцем реєстрації проживання або чоловіка або дружини. В органі РАЦС подружжя подає спільну заповнену заяву про розірвання шлюбу, яку відповідним чином реєструють та вносять відомості про її отримання. Після цього, подружжю надається місячний строк та робиться актовий запис про розірвання шлюбу. Знову підкреслюємо ту обставину, що реєстрація розірвання шлюбу не впливає на розділ спільного майна. Для повторення, ми можемо ознайомитись з вмістом статті 106 СК: 1. Подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу. Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї, від його імені може подати другий з подружжя. 2. Орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана. 3. Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Слід обов’язково звернути увагу на ту умову, що звертається до органу РАЦС подружжя разом. Найбільш уважні з читачів безумовно звернули увагу на можливість звернення до суду одного з подружжя з нотаріально засвідченою заявою, проте мова тут іде про виключення, яке потребує додаткового засвідчення. Важливо розуміти, що при даній процедурі розірвання шлюбу, присутність та підписи чоловіка та дружини є обов’язковими. У разі, коли подавши заяву, хтось з подружжя не з’явиться протягом місячного строку та не посвідчить свою згоду, шлюб розірвано не буде. Фактично, в такому разі доведеться повторюти подачу заяви та чекати знов місячний строк. На жаль, досить часто відбуваються випадки, коли один з подружжя намагається в такий спосіб маніпулювати іншим. В таких випадках ми радимо одразу звертатись до суду та не псувати собі нерви та психічне здоров’я, хоча декому це може й подобатись. Таким чином, ми підійшли до судової процедури розірвання шлюбу. (повна версія статті з’явиться згодом)  ...

Верховна Рада України прийняла в третьому читанні і в цілому Закон “Про реструктуризацію зобов’язань за кредитами в іноземній валюті”. Цього Закону, без перебільшень, чекали тисячі громадян України, які свого часу взяли валютну позику в банках та інших фінансових установах. Щодо прийняття цього Закону велись досить жваві дискусії, що й призвело до досить непередбачуваного стану напередодні його прийняття. Разом з тим, хоча й практично мінімальною кількістю голосів, за Закон було проголосовано. Що ж обіцяє даний Закон українським позичальникам? По-перше, слід наголосити, що даний Закон регулює відносини між кредиторами, а саме - банками та іншими фінансовими установами, з одного боку, та позичальниками - фізичними особами-резидентами України, з другого, які мають невиконані зобов’язання в іноземній валюті перед кредиторами за договором споживчого кредиту. Отже, мова йде про фізичних осіб, які отримали валютні кредити для задоволення особистих потреб. Ми зумисно підкреслюємо ці три основоположні складові: суб’єкт, предмет та цільове призначення: громадяни, валюта та задоволення особистих потреб (придбання житла, земельних ділянок, транспортних засобів тощо). Враховуючи специфіку нинішнього стану банківського сектору та важкість прийняття Закону, ми можемо припустити з високою долею ймовірності ситуацію, коли співробітники банків будуть особливо прискіпливо досліджувати та перевіряти відповідність кожного випадку щодо даним умовам. По-друге: Закон передбачає обов’язок кредитора (банків) за письмовою заявою позичальників провести реструктуризацію зобов’язань за споживчим кредитом. Таким чином, базовим документом є заява позичальника. Законом встановлюється, що вимагати інших документів кредитор не має права. Попри це, слід звернути увагу на ту обставину, що вирішити подібні ситуації виключно на основі заяви буде досить складно, особливо у випадку вже існуючої історії виплат за кредитами. Третьою обставиною є заборона відступу права вимоги за споживчими кредитами іншим особам без відповідного повідомлення позичальника. Найбільш втішним це нововведення є для колекторських компаній. Проте, залишається питання, щодо вже відступлених прав вимог. Враховуючи їх відступ до вступу Закону в силу, можна передбачити високу ймовірність фіксування суми боргу на дату вчинення такого відступу. Також слід відзначити, що відступ можливий протягом 60 календарних днів від дати повідомлення кредитором позичальника про подібний намір. Закон вводить процедуру реструктуризації зобов’язань за споживчими кредитами шляхом заміни іноземної валюти на національну валюту. При цьому, перерахунок здійснюється за офіційним курсом НБУ на дату підписання кредитного договору. Також вводиться мораторій на стягнення майна позичальника, наданого для забезпечення виконання зобов’язань за споживчими кредитами. Строк мораторію складає два роки. Не зважаючи на ці радісні нововведення, запитань залишається досить багато. Яким саме чином буде проводитись перерахунок, як будуть зараховуватись вже сплачені кошти та чи будуть вони зараховуватись взагалі, чи буде напрацьований механізм перерахунку сум виплачених понад платежів відповідно до офіційного курсу НБУ? Ці та багато інших питань формують значну базу для роздумів та суперечок. Разом з тим, введення процедури реструктуризації кредитної заборгованості дає велику надію на врегулювання спірних відносин на вигідних для позичальників умовах.  ...

Кредит є важливим засобом для реалізації довгострокових цілей. Ми не завжди маємо можливість придбати необхідну нам річ або сплатити вартість важливої послуги, тоді в нагоді стає кредитна система. Наявність розвинутої кредитної системи є показником рівня розвитку суспільства та держави, відкритості та прозорості ринку, збалансованості законодавства. Як ілюстрацію ми можемо привести приклад країн Європейського Союзу, де ставки кредитів знаходяться в межах 2-4% відсотків річних. Так, середній розмір ставки кредиту, скажімо в Австрії, складає 3%. Що ж до України, то стан кредитної системи повністю відображає стан загальної ситуації в країні: неймовірні, з точки зору європейця, ставки, велика кількість так званих «прихованих» умов, штрафні санкції, які деколи подвоюють кінцеву суму виплат. Подекуди, здається, що на такі умови кредитування можуть погодитись лише відчайдушні клієнти. Насправді ж ситуація виглядає дещо інакше. Коли немає іншої можливості придбати квартиру або розпочати власну справу, люди змушені виходити з тих варіантів, які в них є «на руках». На жаль, досить часто, складаються обставини, коли доводиться відмовитись від омріяного житла та залишитись з боргом перед банком. Іншою, не менш вражаючою, є ситуація з виплатою готівкових кредитів. Особливо чітко це видно, враховуючи знецінення національної валюти. Так, скажімо, кредит отриманий в розмірі 10 000 доларів США по курсу НБУ 8 гривень за 1 долар, перетворюється з 80 000 гривень приблизно у 200 000 гривень. Проблема відома практично всім і безумовно тим, хто вимушений подібні кредити сплачувати. Але загострюється вона ще й через неуважність та необізнаність клієнтів, вони змушені сплачувати і значні суми штрафних санкцій. Так, в нашій практиці був випадок, коли клієнт А отримавши кредит по курсу НБУ 8 гривень за 1 долар США, та, пропустивши строки виплат, через відсутність доходів, опинився в ситуації, коли сума до сплати банку перевищувала вартість заставленої ним квартири. Тобто клієнт А отримав доларовий кредит під заставу власної квартири, через відсутність коштів до сплати йому були нараховані штрафні санкції в такому розмірі, що навіть продавши заставлену квартиру, клієнт А залишиться з заборгованістю перед банком. Чи варто зазначати, що подібні випадки були не одиничними? Ще один наш клієнт Б, отримав кредит та зіштовхнувся з державними виконавцями. При цьому, знову не звернувши увагу на «приховані умови» клієнт Б дізнався, що рішення стосовно його рахунків, без йогу участі, було винесене третейським судом в іншій області. Сам клієнт Б опинився в ситуації, коли на його рахунки був накладений арешт, а державні виконавці постійно навідувались до нього «в гості». На жаль, подібні випадки також не рідкість. Що ж робити при подібних ситуаціях? В ЗМІ останнім часом постійно поширюється інформація про різноманітні законопроекти, які зводяться до «списання» боргів за кредитними договорами, реструктуризацію боргів, фіксування виплат за курсом НБУ на момент підписання договорів між клієнтами та банками. Чи будуть ці законопроекти реалізовані, якщо так, то коли і на яких умовах? Чи варто чекати клієнтам прийняття подібних законів? А що буде у випадку, коли вони так і не будуть прийняті? Підхід нашої команди полягає в тому, щоб сподіватись на краще, але готуватись до гіршого. Сподіватись на зникнення проблеми за принципом «а може саме собою вирішиться», безумовно, не варіант. Серед порад, які ми надаємо нашим клієнтам, можемо виділити наступні основні кроки. По-перше: проведіть детальний аналіз умов договору кредитування та вирахуйте суму заборгованості, оскільки практика вказує на ту обставину, що трактування умов договору та суми боргу між клієнтом та банком, досить часто, не збігаються. По-друге: критично сприймайте будь-які повідомлення та пропозиції банку. Особливо уважно прислухайтесь до пропозицій щодо укладення додаткових договорів, нібито на вигідних для вас умовах. З практики нашої команди можна стверджувати, з великою імовірністю, що подібними додатковими угодами банки намагаються перекрити власний ризик програшу в судах. Як приклад, можемо навести ситуацію з клієнтом Г, який звернувся до нашої компанія з проханням оцінити його ситуацію з правової точки зору. Після проведення детальної оцінки ситуації та історії його платежів за кредитним договором, ми дали йому досить втішний висновок. Разом з тим, ми помітили відсутність певних документів. Про це стверджувала та обставина, що змінились суми його виплат за платіжками, а саме – вони стали меншими і кожного місяця залишались стабільними. На наше пряме запитання, чи підписував клієнт Г додаткові договори з банком, він відповів, що нічого не підписував, а сума змінилась з його власної ініціативи, оскільки платити більше він просто не в змозі. Основа роботи клієнтів з юристами – це довіра, тому ми й сприйняли цю його відповідь, як правду. В підсумку, ми з’ясували, що додатковий договір з банком клієнт Г все ж підписав. Суть додаткового договору зводилась до визнання ним суми боргу станом на певну дату, натомість банк «списував» частину його заборгованості. Власне, цим договором клієнт Г перекреслив будь-яку можливість для роботи юристів, оскільки власноручно підписав документ, яким визнавав свій борг станом на певну дату. Найцікавішим є та обставина, що знайдені нами помилки в первинному договорі кредитування та порушення співробітниками банку норм чинного на той час законодавства, давали нам великі надії на виграш справи у суді. Не зізнався клієнт Г, як виявилось, в тому, що вже звертався до юристів і вони, досить добросовісно, вказували на перевагу додаткового договору над первинним. Таким чином, звернувшись до нас, він розраховував, як сам пояснив, що ми підготуємо позицію до суду та зможемо, вже по факту, розібратись з додатковим договором. По-третє: збирайте максимум інформації. Подібна ситуація траплялась в багатьох людей. Існують численні форуми, спільноти в соціальних мережах. Не бійтесь звертатись за консультацією до юристів, щоправда до яких саме – подекуди не менш складне питання, ніж вирішення проблем кредитної заборгованості. Ви повинні розуміти, що помилки банків та порушення законодавства, так само, як і проблеми та помилки боржників за договорами кредитування – системні, а отже – хтось, з великою долею ймовірності, вже мав подібну до вашої ситуацію. Четверте: не бійтесь звертатись до суду та відповідних державних органів. Захист ваших прав є гарантованим державою. Як показує наш досвід, банки реагують на клієнтів з сильною та обґрунтованою правовою позицією і абсолютно інакше ніж на клієнтів, які не реагують на порушення своїх прав.  ...

Торговельна марка є засобом індивідуалізації ваших товарів та надаваних вами послуг. Ст. 492 Цивільного кодексу України визначає торговельну марку, як будь-яке позначення або будь-яку комбінацію позначень, які придатні для відрізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. Але чи виконує торговельна марка лише функції виділення вашого товару (послуг) з-поміж багатьох інших? Якщо так, то які саме? Очевидно, що окрім значення торговельної марки, як засобу індивідуалізації та виокремлення товарів (послуг), вона носить й багато інших, не менш значимих, якостей. Так, ми можемо стверджувати, що торговельна марка має значення, як вагомий іміджевий та репутаційний засіб. Провідні компанії світу можуть змінювати керівництво, методи управління та технології виробництва, дизайн та перелік товарів (послуг). Але, погодьтесь, важко уявити собі, щоб хоча б одна з таких компаній могла відмовитись від своєї торговельної марки та, скажімо, змінити її кардинально. Власне, в такому випадку, ми матимемо справу з абсолютно новим продуктом. Отже, торговельна марка – це поєднання засобу індивідуалізації товарів (послуг) та репутації компанії, яка подібні товари виробляє. З цієї точки зору, ми повинні провести розмежування між поняттями «торговельна марка» та «бренд». Адже, саме бренд – хоча й досить неоднозначна категорія, з юридичної точки зору, включає у себе всі психологічні та антропологічні фактори вибору конкретного товару (послуги) з-поміж інших. Так, з точки зору права, торговельна марка є втіленням юридично значимих дій, щодо індивідуалізації певного товару або послуги. Проте, погодьтесь, що обираючи певний відомий товар або послугу, ви звертаєте свою увагу не на торговельну марку, що містить у собі комбінацію графічних та словесних елементів, а вже маєте певне ставлення саме до цього товару (послуги). Це ставлення, здебільшого, формується за допомогою реклами та інших маркетингових заходів, також важливу роль відіграють фактори розповсюдження товарів, їх бажаності та престижності. Саме ці фактори й впливають на формування позитивного іміджу певного товару (послуги), хоча з точки зору свого змісту, загальновідомі товари (послуги), можуть не відрізнятись за своїми характеристиками від маловідомих аналогів. Саме це й виокремлює «бренд» з-поміж «товарів» та торговельних марок, що їх індивідуалізують. Тому, ми можемо сміливо стверджувати, що не кожна торговельна марка є брендом. Водночас, не можливе існування бренду без торговельної марки. Рекламні акції, просування товарів та послуг, маркетингові стратегії – все це неможливе без вже зареєстрованої торговельної марки. Ви ж не можете пофарбувати стіни ще не збудованого будинку? Так само неможливо просувати на ринку товари та послуги без наявної торговельної марки. Отже, торговельна марка – це фундамент для успішного формування потужного образу нового продукту, відправна точка для досягнення загального визнання та формування позитивного образу компанії, що виробляє ці продукти. Ми вже звертались до Цивільного кодексу України, разом з тим, необхідно підкреслити, що регулювання питань реєстрації та використання торговельних марок визначається й численними нормами міжнародного права. Варто зазначити, що право інтелектуальної власності, складовою частиною якого є й засоби індивідуалізації, є однією з найбільш уніфікованих галузей українського законодавства. Суть полягає в тому, що українське законодавство спирається на великий пласт міжнародних норм, що були імплементовані внаслідок ратифікації Україною низкою міжнародних угод. Так, ми можемо виділити Паризьку конвенцію про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року, Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 року, Договір про закони щодо товарних знаків від 27 жовтня 1994 року, Ніццську угоду про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15 червня 1967 року. Всі ці міжнародні угоди встановлюються досить чітку процедуру реєстрації торговельних марок та передбачують розмежування компетенції країн щодо захисту прав на торговельну марку. З приводу реєстрації торговельних марок – див. наступну статтю.  ...

В Україні, як повідомив директор Департаменту сім'ї та дітей Міністерства соціальної політики України Руслан Колбаса, більше ніж половина зареєстрованих шлюбів розривається по різним причинам. Більшість з яких розривають у перші роки подружнього життя. Тому в даній статті ми привертаємо Вашу увагу до припинення шлюбу внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу регламентується статтями 106, 107, 109, 110 Сімейного кодексу України (надалі-СК). Відповідно до ч. 1, 2, 3 статті 105 СК шлюб припиняється внаслідок його розірвання: - за спільною заявою подружжя відповідно до статті 106 або одного з них відповідно до статті 107 цього Кодексу; - за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 цього Кодексу; - за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. Відповідно до статті 106 СК розірвання шлюбу здійснюється органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей. Для цього подружжя має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу. Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї, від його імені може подати другий з подружжя. Орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана. Слід відзначити, що шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Розірвання шлюбу судом за спільною заявою подружжя, яке має дітей ст. 109 СК, провадиться в окремому провадженні у випадку, якщо існує взаємна згода подружжя щодо розірвання шлюбу. При розгляді справи суд встановлює, чи відповідає заява про розірвання шлюбу дійсній волі дружини та чоловіка, та чи не будуть після розірвання шлюбу порушені їх особисті та майнові права, а також права їх дітей. Для захисту інтересів неповнолітніх дітей суд перевіряє зміст письмових договорів, які подружжя подає під час розгляду справи про розірвання шлюбу. Відповідно до ст. 109 СК має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором, в якому зазначають: - з ким з них будуть проживати діти; - яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто буде проживати окремо; - умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Крім того, подружжя подає до суду договір про розмір аліментів на дитину (дітей), який повинен бути нотаріально посвідчений. У ньому сторони передбачають способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину тим з них, хто проживає окремо від дитини. Сторони передбачають у договорі також порядок, умови та форми (грошова і (або) натуральна) надання утримання одним з батьків. При розірванні шлюбу за спільною заявою подружжя, яке має дітей, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подачі заяви, якщо її не відкликано хоча б одним із подружжя. Під час розгляду справи суд звертає увагу на проголошену Конституцією України охорону сім'ї державою, яка полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовують: - фактичні взаємини подружжя; - дійсні причини позову про розірвання шлюбу; - враховують наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя; - забезпечують участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживають заходи до примирення подружжя. Передбачене ч. 1 ст. 111 СК вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення (ч. 5 ст. 191 ЦПК). Якщо після закінчення призначеного судом строку примирення подружжя не відбулося і хоча б один з них наполягає на припиненні шлюбу, суд вирішує справу по суті. Суд встановивши, що подальше збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей приймає рішення про розірвання шлюбу. Згідно з ч. 1 ст. 110 СК позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Згідно з ч. 2 ст. 110 СК позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлено протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя або дитини. Вказане обмеження стосується як чоловіка, так і дружини, включаючи випадки, коли дитина народилася мертвою або померла до досягнення нею одного року. Встановивши зазначені обставини, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, а якщо воно було відкрито, - припиняє провадження у справі. Ухвали такого роду не є перепоною для повторного звернення до суду з тих самих підстав у зв'язку зі зміною обставин, згаданих у вказаній нормі. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлено протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнано іншою особою, а також до досягнення дитиною одного року за умови, якщо батьківство щодо неї визнано іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка, як батька дитини виключені із актового запису про народження дитини (частини 3, 4 ст. 110 СК).  ...

Люди досить часто створюють собі проблеми. Потім починають їх хоробро вирішувати. У підсумку – проблема шляхом витраченого часу, нервів та здоров’я зникає, якщо пощастить. Проте, на жаль, залишається і море втрачених можливостей. Яке відношення це має до юридичних компаній? Такими питаннями повинні перейматись фахівці іншого профілю. Проте, юридичний супровід, представництво інтересів клієнтів у судах та органах державної влади, як правило, починається з проблеми, що створюється самими підприємцями. Адже підприємець – така ж сама людина, яка може помилятись, втомлюватись і не може одночасно володіти тонкощами всього різноманіття господарських процесів. Чи повинна юридична компанія, а власне – юристи, які працюють в такій компанії, вирішувати ділові труднощі своїх клієнтів? Питання видається риторичним. Особливо, якщо взяти до уваги той факт, що юристи отримують за це гроші, і безумовно ту обставину, що це і є їх робота. Проте, чи завжди потрібно юридичним шляхом, в судах, виправляти те, що іноді не вдається виправити? Бачення нашого підходу до роботи не вирване зі сторінок розумних книг, воно обумовлено реаліями нашого життя. Життя, де робота – його вагома складова частина. Але життя не закінчується роботою, принаймні не повинне. Більшість юридичних проблем можна уникнути ще до їх появи, а при правильному і відповідальному підходу до роботи – ніяких труднощів не повинно виникати взагалі. Чи відповідає це дійсності? Ще одне риторичне запитання. Ми не можемо відмежуватись від проблем, які об’єктивно існують у суспільстві: корупції, політичної кризи, неврегульованого законодавства і що ще огидніше – від працівників українських державних органів, які не можуть використати навіть найбільш ідеальний та збалансований закон, з причин власної некомпетентності. Всім нам відомі кумедні японські мавпочки – саме ті, одна з яких закриває свого рота, друга – очі, а третя – вуха. Але чи цікавились Ви, для чого вони це роблять і який зміст покладено в цей символ? Не бачити, не чути, не говорити зла. Один з стрижневих постулатів буддизму та синтоїзму вказує на те, що коли кожен буде залишатись чистим перед власним сумлінням та не чинитиме кривди – в суспільстві почнеться злагода, а в житті кожної людини пануватиме гармонія. Що це дало японському суспільству, нехай кожен дасть власну оцінку. Але чи можливо дотримуючись законів та налагодивши виробничі процеси, відмежуватись від державного свавілля та недобросовісності інших учасників ринку? В цьому і полягає бачення нашого підходу до роботи. Ми впевнені в тому, що юридичний супровід є складовою успішної діяльності Вашого підприємства. Ми пропонуємо участь у юридичному супроводі від рівня реєстрації та розробки базових документів – для того, щоб Ви були впевнені у бездоганності Вашої юридичної позиції. Ми залишаємось з Вами та готові представляти Ваші інтереси у взаємовідносинах з представниками органів державної влади та з Вашими контрагентами. Ми здатні захищати Ваші інтереси в судах, у випадку, коли весь інший арсенал засобів буде вичерпано. Життя змінюється і підходи до юридичного забезпечення діяльності не є виключенням. Наше бачення полягає в тому, що кожне підприємство повинне вести щоденну роботу з аналізу змін законодавчої бази, ринку та політичної кон’юнктури. Юрист припинив бути лише судовим листоношею, спеціалістом з написання технічно вірних юридичних документів. Це не означає, ні в якому разі, що юрист звільнився від суто юридичної складової своєї роботи. Адже в такому випадку мова про юриста вже не йде. На нашу думку, фахівець з права повинен відповідати вимогам сучасності – він повинен володіти іноземними мовами, мати окрім юридичної освіти й знання економіки. Це наше переконання. Якщо Ваше підприємство має фахівців такого рівня – це нас неабияк втішить. У разі, коли ви їх шукаєте – ми зичимо Вам вдалого рішення. В тому випадку, якщо Вас зацікавила співпраця з нами – будемо раді такому Вашому вибору. Адже вибір – це Ваше право. Головне щоб він був.  ...

Ви майните, тоді ми йдемо до вас  ...

Застереження: з метою не обтяжувати сторінку великими за обсягом статтями ми будемо ділити матеріал на частини та поступово викладати їх. Якщо Вам буде цікава наша аналітика – будь-ласка, відстежуйте вихід нових частин на нашій сторінці в Facebook та вебсайті. Команда юридичної компанії «Протего» накопичила достатньо великий досвід у питаннях придбання та реалізації об’єктів нерухомості та спробує у циклі статей донести до наших читачів та потенційних клієнтів ряд найбільш поширених ризиків та різновидів шахрайств на ринку нерухомості. Почнемо з досить «архаїчної», але тим не менш досі робочої та «популярної» схеми. Останній випадок з нашої практики відбувся напередодні новорічних свят. До нас звернувся клієнт з так званою «трьохконтактною» або «трьохсторонньою» схемою. Схема виглядає наступним чином: клієнт Авраменко (прізвище вигадане) купує квартиру в одному з спальних районів Києва у продавця Борисенка (прізвище вигадане) попередньо замовивши популярний нині юридичний сервіс due diligence (бажання наших колег використовувати іноземні терміни викликає певний подив, можливо згодом ми викладемо статтю присвячену цьому питанню), фактично ж мова йде про юридичний аналіз безпечності угоди. Юристи не заглиблюючись в суть ситуації, а можливо і не аналізуючи її зовсім, надають Авраменку «добро»: з точки зору обмежень і обтяжень квартира «чиста». На цьому етапі нашої розповіді хотілось б зробити певний відступ. Думки нашої команди і стосовно пана Авраменка і стосовно інших клієнтів, які опиняються в подібній ситуації, суттєво розходяться. Ряд наших колег вірить у добросовісність пана Авраменка, інша група підозрює, що пан Авраменко прекрасно знав ситуацію, але розраховував на свої «знання» юриспруденції, а саме на концепцію добросовісного набувача (або якщо вам подобаються латинські терміни – бенефіціара). Надалі жирним шрифтом ми будемо виділяти посилання на статті законодавчих актів та судову практику, а також догматичні джерела нашої роботи. Отже, відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України Стаття 388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача 1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. 2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. 3. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Поки що зупинимось на цій статті, яка й створює в добросовісного набувача, особливо після консультації з недобросовісними юристами, впевненість, що навіть якщо щось і не так, проте він злочинного наміру не мав і нічого паганого з ним не станетья. В нашому прикладі пан Авраменко був впевнений, що все в порядку, вклав певну суму в ремонт квартири і після його завершення, придбавши попередньо меблі, заїхав у своє житло. Через півроку після купівлі квартири та проведення ремонту пан Авраменко отримав повістку до суду стосовно витребування в нього цієї самої квартири. Тепер щодо «трьохконтактної» схему. На нашу думку пан Борисенко (продавець) знаходячись в команді з громадянином Власенком (прізвище вигадане) розіграв цю «трьохконтактну» схему. Роль громадянина Власенка розкриється дещо пізніше. Квартира була отримана Борисенком за договором дарування від громадянки Гриценко (прізвище вигадане). Оформивши право власності на квартиру Борисенко продав її Авраменку. Начебто все логічно, в порядку, і пан Авраменко повноцінний добросовісний набувач, і due diligence він провів. Ось тільки є одне але. В нашому випадку цим але виступає конкретна дата. А саме дата смерті громадянки Гриценко – яка за дивним збігом обставин сталась за день до видачі нею на користь пана Борисенка договору дарування. Як це робиться і як таке відбувається – питання не цієї статті. Хоча й з цього приводу ми можемо написати свою думку. В підсумку в пана Борисенка на руках опинився нотаріально посвідчений договір дарування, а в реєстрі він значився власником квартири. Наш читач, якщо це йому дійсно цікаво вже зміг здогадатись про роль в даній схемі пана Власенка. Якщо ні, вважаємо за необхідне надати деякий час на обдумування даної ситуації і надаємо відповідь з нового абзацу. Ну, а тепер суть операції – за життя Гриценко (перший власник квартири) нею на користь громадянина Власенка було складено заповіт, за яким квартира була заповідана саме йому. В межах строку вступу в спадщину ніхто з правами на квартиру не звертався. Але в українських реаліях цього й не треба. Була подана заява про пропущення строків вступу в спадщину та позов про витребування зазначеної квартири. На тонкощах цієї процедури на даному етапі ми не будемо зупинятись. Хоча можливо із цього приводу ми також напишемо окрему статтю. Тепер щодо результату даної операції. А результат цей наступний. Оскільки Борисенко ніколи не міг стати власником квартири (пам’ятаємо про дату укладення договору дарування), то й продавати її він не міг. Перечитуємо ст. 388 ЦКУ, а саме: 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. і розуміємо, що за такої ситуації наш клієнт Авраменко опинився в досить пікантній ситуації. Фактично, сама юридична схема добросовісного набувача в цій ситуації не може застосовуватись, адже очевидно, що покійна пані Гриценко не могла нічого дарувати на наступний день після її смерті. В той самий час заповіт, складений Гриценко на користь Власенка цілком вірогідно чинний. Отже маємо ситуацію, коли Авраменко сплатив вартість квартири Борисенку, у якого немає ані нерухомості ані коштів на рахунку. Це на той випадок, якщо Авраменко захоче подати на Борисенка до суду і отримати сплачені кошти назад. Також пан Авраменко вклав гроші у ремонт (не зберігши чеків і на п’яту частину проведених робіт). Таким чином, ситуація пана Авраменка вбачається більш ніж трагічною. В наступній статті, ми розглянемо наше бачення захисту прав пана Авраменка, а також запропонуємо варіанти для уникнення подібної ситуації. Так само ми готуємо статті присвячені купівлі квартир в новобудовах.  ...